Екран телефону блимнув останнім повідомленням. Артем прочитав його, вилаявся і з силою ляснув долонею по керму.
Щойно йому повідомили, що дівчина, яка мала зображати його наречену на переговорах з угорським інвестором, зникла. Телефон недоступний. Соцмережі порожні.
– Шефе, у нас менше, ніж дві години, – голос помічника у слухавці звучав стривожено. – Ференц буде в ресторані за годину. Він просив, щоб ви прийшли з нареченою.
Артем кинув телефон на пасажирське сидіння. Три місяці переговорів, попередні домовленості про угоду на сотні тисяч доларів – і все може впасти через безглузду вимогу старого бізнесмена.
Ференц був старомодним до консерватизму. Він свято вірив, що надійний партнер лише сім’янин. На минулій зустрічі він прямо запитав, чи є в Артема наречена. Той, боячись упустити контракт, збрехав. Тепер потрібно пред’явити.
***
– Ви читаєте Financial Times у підземному переході? – спитав Артем.
Жінка підвела очі. Погляд – уважний, чіпкий, без тіні улесливості.
– А ви часто розмовляєте з незнайомками в переходах?
Артем розгубився. За останні п’ять років ніхто не наважувався говорити з ним у такому тоні. Це було… несподівано.
– Мені потрібна допомога. За годину вечеря з угорським інвестором. Потрібна жінка, яка зіграє мою наречену. Заплачу двісті тисяч.
– Триста, – поправила вона без вагань. – І ви купите мені пристойний одяг. У цьому пуховику я схожа на продавчиню картоплі.
– Домовилися.
Вона закрила журнал, зібрала книжки, та поклала їх в сумку. Назвалася Веронікою. У машині Артем запитав:
– Ти ким працювала раніше?
– Бухгалтером, – коротко відповіла вона, дивлячись у вікно.
– І що сталося?
– А ви завжди такий допитливий?
Артем замовк. Відчувалося, що за цією різкістю біль.
За сорок хвилин у салоні стиліста сталося диво. Вероніка вийшла з примірювальної у темно-вишневій сукні із закритими плечима. Волосся укладено у вузол. Макіяж приховав втому. Артем не одразу впізнав ту жінку з переходу.
– Нормально, – буркнув він, щоб приховати збентеження.
– «Нормально» – це коли сантехнік полагодив кран, – відрізала Вероніка. – Я виглядаю чудово. Змиріться.
У ресторані на них уже чекали. Ласло Ференц – повний чоловік із чіпкими очима – підвівся з-за столу. Поруч сидів його юрист, молодий чоловік в окулярах, і перекладач Артема, Гліб.
– Знайомтеся, моя наречена Вероніка, – Артем зобразив усмішку.
– Дуже приємно, – Вероніка стримано посміхнулась і сіла.
Перші пів години пройшли ідеально. Вероніка не лізла у ділові теми, але коли мова зайшла про податки, раптом помітила:
– В Угорщині, до речі, для ІТ-сектору пільгова ставка податків. Дуже зручно для місцевого бізнесу.
Ференц здивовано підняв брову. Артем напружився: звідки цій жінці знати про угорські податки?
– Ви розумієтеся на нашому законодавстві? – спитав Ференц із цікавістю.
– Поверхнево, – скромно відповіла Вероніка. – Просто читаю економічні журнали.
Ференц задоволено кивнув і повернувся до справи. Він глянув на свого юриста. Той дістав із портфеля щільну теку.
– Артеме, – заговорив інвестор, і Гліб відразу почав перекладати, – ми готові підписати контракт. Але до пункту 7.12 внесено невелику поправку.
– Яку саме? – спитав Артем.
Гліб, звірившись з оригіналом, переклав:
– Якщо проєкт не вийде на планову потужність за два роки, то частка угорської сторони збільшується на п’ятнадцять відсотків.
Артем замислився. Термін на два роки більш ніж реальний. У своїх інженерах він був впевнений.
– Звучить прийнятно, – сказав він і потягнувся за ручкою.
Але в цей момент Вероніка раптом накрила його долоню своєю.
– Любий, а можна я подивлюся оригінал? – голос солодкий, але пальці вп’ялися в його зап’ястя. – Люблю англійські юридичні формулювання. Там такий гарний канцелярит.
Ференц завмер. Його юрист напружився. Але Вероніка вже взяла теку.
Вона заглибилася в текст. Контракт було складено англійською – стандарт для міжнародних угод. Вона читала близько двох хвилин. Потім повільно закрила документ, поклала руки на стіл і заговорила.
– У пункті 7.12 написано: “within the first two quarters”. “Протягом перших двох кварталів”, містер Ференц. А не двох років, як нам щойно переклали.
Артем зблід. Ференц не ворухнувся.
Вероніка подивилася інвестору прямо в очі та продовжила вже бездоганною угорською:
– Шановний Ласло Ференц. Ви розраховували, що ми не перевіримо оригінал? У контракті сказано, що будь-яке документально зафіксоване відхилення від графіка постачання обладнання, і ви забираєте інтелектуальну власність. Одна затримка на митниці, і моя компанія втрачає все.
Вона замовкла. У кімнаті запанувала тиша.
Ференц повільно поставив келих на стіл, не відриваючи погляду від Вероніки. Потім раптом засміявся – гучно, розкотисто, грюкнувши долонею по столу.
За столом запанувала тиша. Чути було тільки, як брязкають ложки в сусідньому залі.
Артем вихопив теку. Его угорського вистачило, щоб зрозуміти, що Вероніка має рацію. Потім він перевів погляд на Гліба. Той побілів, як папір.
– Гліб, – голос Артема став дуже тихим. – Поясни.
– Я… я не так зрозумів технічний термін…
– Ти мене тримаєш за недолугого? – Артем повільно підвівся. – Вийди геть! Зараз же.
Перекладач вискочив, зачепивши келих із червоним.
Артем повернувся до Ференца. Старий бізнесмен, відкашлявшись, заговорив українською мовою без жодного акценту:
– Артеме, це був тест. Перекладач Гліб давно працював на мене, – усміхнувся Ференц, – але ви його вигнали, та й правильно. Він перестарався з пасткою.
– Якби ти підписав не дивлячись, ти нікчемний керівник. Але твоя… наречена? – Він перевів погляд на Вероніку. — Хто ви насправді?
– Аудитор, – спокійно відповіла вона. — Колишній. Нині безробітна. Угорська – з минулого життя. Мати у мене з Угорщини. Вдома говорили з дитинства. А на роботі п’ять років контракти з угорцями вела.
– Я таких наймаю, не дивлячись, – Ференц дістав ручку. – Викреслюйте цей пункт. Підписуємо чисту угоду. Артеме, ви щасливчик.
***
За годину вони сиділи в машині. Дощ скінчився. Вероніка стягнула туфлі, поставила ноги в тонких панчохах на килимок.
– Тепер розповідай, – Артем повернувся до неї. – Бухгалтер? Ти володієш трьома мовами, розумієшся на міжнародних контрактах. Хто ти?
Вероніка довго мовчала. Потім глухо заговорила:
– Я була фіндиректором у групі компаній. Вийшла заміж за власника. Він попросив піти з роботи – «сиди вдома, народжуй дітей». Я довірилась. Підписала якісь папери.
– А він переписав на мене борги, вивів активи та поїхав із коханкою. Я лишилася ні з чим. Навіть квартиру відсудили.
– Три роки не працювала за фахом. Дім, сім’я, а потім цей кошмар. Книги з переходу – останнє, що залишилося від нормального життя.
Артем стиснув кермо.
– І ти не намагалася повернутись?
– А хто візьме жінку з порожнім резюме за три роки? – вона посміхнулася з гіркотою. – Я продаю технічну літературу та ночую в хостелі.
– Досить, – Артем завів двигун. – Завтра о дев’ятій ранку ти приходиш в мій офіс.
– Навіщо? Знову грати наречену?
– Ні. Працювати. Реальним фіндиректором. Мій попередній, між іншим, не помітив би цієї пастки. А ти помітила.
Вероніка глянула на нього довгим поглядом. В її очах уперше за вечір майнуло щось тепле.
– А зарплатня?
– Така, що ти забудеш дорогу в цей перехід.
Вона невпевнено посміхнулася.
– Тоді поїхали. Тільки попереджаю: я вимоглива, лаятимуся, якщо побачу дурість.
– Домовилися.
Машина виїхала на набережну. Нічне місто сяяло вогнями. Вероніка відвернулася до вікна, і Артему здалося, що він побачив на її щоці сльозу. Але вона швидко змахнула її тильною стороною долоні.
– Не дивись на мене, – сказала вона хрипко. – У мене просто алергія на чесність. Давно не зустрічала.
Артем усміхнувся і натиснув на газ. Попереду були переговори, нові контракти. І жінка, яка припинила бути випадковою перехожою…
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!
