Я стояла біля плити, помішуючи овочеве рагу, коли почула скрип хвіртки. Звук був знайомий, різкий, ніби хтось навмисне смикав стару залізяку, щоб заявити про свою присутність. Серце тьохнуло.
Невже знову вона? Я витерла руки об фартух і визирнула у вікно. Так і є – Елла Аркадіївна, моя свекруха, з гордо піднятою головою і двома величезними сумками в руках, крокувала доріжкою до нашого дачного будиночка.
– Олено, хто там? – крикнув Сашко із вітальні, не відриваючись від свого ноутбука. Він, як завжди, був занурений у роботу, навіть тут, на дачі, де ми намагалися хоч на кілька днів відірватись від міської метушні.
– Твоя мама, – відповіла я, намагаючись, щоб голос звучав рівно, хоча всередині вже закипав знайомий коктейль із роздратування та втоми.
Елла Аркадіївна не постукала. Вона просто відчинила двері й увійшла, ніби це її дім, а ми гості. Її підбори голосно застукали по дерев’яній підлозі, і я мимоволі скривилася.
Вона завжди носила ці туфлі, навіть на дачі, де всі ходять у кросівках чи босоніж.
– Олександре, Оленко, привіт! – її голос був дзвінким, з тією фальшивою привітністю, яка завжди віщувала бурю. – Я вирішила вас відвідати. А то, що ви тут без мене робите, розуму не докладу.
Я стиснула зуби. Без тебе, Елло Аркадіївно, ми якраз справлялися. Але сказати це вголос я не могла. Поки що не могла.
Ми з Сашком одружилися три роки тому, і з самого початку Елла Аркадіївна стала тінню, яка прямувала за нами всюди.
Вона не була зла у класичному сенсі – не кричала, не влаштовувала скандалів. Її зброя була тонша, гостріша: вона вміла влізти у твоє життя так, що ти починав сумніватися, а чи твоє це життя взагалі.
Вона приходила без попередження, переставляла меблі, критикувала мої супи, вчила, як правильно виховувати дітей, яких ще й у проєкті немає. І завжди з усмішкою, з цією її фірмовою усмішкою, яка казала: «Я ж краще знаю».
На дачу ми із Сашком приїхали, щоб відпочити. Це був наш перший виїзд за пів року – робота, місто, нескінченні дедлайни, висмоктували з нас усі сили.
Ми мріяли про тишу, про вечори біля вогнища, про те, як просто сидітимемо на веранді й говоритимемо про щось не важливе.
Але тепер, дивлячись на Еллу Аркадіївну, яка вже почала розпаковувати свої сумки, я зрозуміла, що тиша скасовується.
– Оленко, я привезла вам картоплі своєї з городу. Не те що ця ваша магазинна, хімічна, вона поставила на стіл величезний мішок, і я мало не застогнала.
У нас уже було три мішки картоплі в коморі, але Елла Аркадіївна ніколи не питала, чи нам треба щось. Вона просто привозила.
– А ще я захопила комплект постільної білизни. А то у вас тут якась зовсім жахлива білизна, гадки не докладу, де ти Олена, таке купила.
Я подивилася на Сашка, сподіваючись, що він хоч щось скаже. Але він тільки знизав плечима й уткнувся назад в екран. Боягуз. Завжди так.
Коли справа доходила до його матері, він перетворювався на хлопчика, який боїться сказати зайве слово.
– Елло Аркадіївно, – почала я, намагаючись говорити спокійно, – ми не знали, що ви приїдете. Ви могли б попередити.
Вона подивилася на мене з легким подивом, ніби я сказала щось абсурдне.
– Оленко, я ж до сина приїхала. До рідного сина. Хіба мені потрібне запрошення?
Я відчула, як кров прилила до обличчя. Це був її коронний спосіб – нагадати, що вона мати, а я лише невістка, може й зовсім тимчасова. Я відкрила рота, щоб відповісти, але тут втрутився Сашко.
– Мамо, давай без цього. Ми просто хотіли кілька днів відпочити.
– Відпочити? – Елла Аркадіївна засміялася, і її сміх був як дзвін скла. – Олександре, відпочивати треба з розумом.
– А то ви, мабуть, тільки й робите, що в телефонах сидите. Я ось зараз порядок наведу, бо у вас тут, як у сараї.
І вона почала. Вона завжди починала. За годину вона переставила каструлі на кухні, заявивши, що мій порядок «незручний», висмикнула половину квітів із клумби, бо «вони не поєднуються», і почала перевішувати наші зелені фіранки, які я, між іншим, сама шила.
Я стояла, дивлячись на це, і відчувала, як усередині мене щось ламається. Це була не просто дача. Це був наш простір. Мій простір. А вона вдиралася в нього, як трактор, і рушила все, що я намагалася побудувати.
Надвечір я вже не могла стримуватись. Ми сиділи за столом, і Елла Аркадіївна, не замовкаючи, розповідала, як треба правильно смажити шашлик.
Сашко мовчав, колупаючи м’ясо виделкою. Я дивилася на нього і чекала. Чекала, що він нарешті скаже хоч слово. Але він лише їв.
– Елла Аркадіївна, – я відклала виделку і подивилася їй прямо в очі. – Якщо чесно, то вас на дачу взагалі ніхто не запрошував.
Тиша повисла така, що, здається, навіть цвіркуни за вікном замовкли. Сашко завмер зі шматком м’яса на півдорозі до рота. Елла Аркадіївна повільно підійняла брови, і її посмішка стала ще ширшою, але тепер у ній була сталь.
– Лєночко, – сказала вона, і її голос був солодкий, як сироп, – це що, ти мене з будинку сина виганяєш?
– Це наш будинок, – відповіла я, відчуваючи, як горло стискається від хвилювання. – Наш із Сашком. І ми хотіли провести тут час удвох.Без гостей. Без… – я запнулася, але потім таки випалила, – без ваших порядків.
Сашко кашлянув і нарешті підійняв голову.
– Олено, ну що ти починаєш? – пробурмотів він, і я відчула, як зрада вплутується мені в груди. Він знову вибрав її бік. Як завжди!
Елла Аркадіївна похитала головою, ніби я була примхливою дитиною.
– Олександре, я ж казала, що Олена тебе не поважає. А ти все мовчиш. Ну нічого, я сама розберуся.
Вона встала з-за столу і почала збирати тарілки, демонстративно ігноруючи мене. Я подивилася на Сашка, але він уже відвернувся, вдаючи, що вивчає етикетку на пляшці пінного.
Тоді я зрозуміла: якщо я зараз промовчу, це ніколи не закінчиться. Вона приходитиме, переставлятиме, навчатиме, контролюватиме. І Сашко мовчатиме. Завжди!
Вночі я не могла заснути. Лежала в нашій маленькій спальні, слухала, як Саша тихо сопить поруч, і думала.
Думала про те, як я втомилася бути «хорошою невісткою». Втомилася підлаштовуватися, посміхатися, терпіти.
Елла Аркадіївна спала в гостьовій кімнаті внизу, і я знала, що завтра вона почне все спочатку: командуватиме, критикуватиме, перероблятиме. І я або зламаюся, або…
Вранці я встала раніше за всіх. Зварила каву, сіла на веранді та дивилася, як сонце підіймається над лісом.
У голові крутився план. Я не хотіла маневрів. Не хотіла криків та скандалів. Але я хотіла, щоб мене почули. Вперше за три роки.
Коли Елла Аркадіївна спустилася на кухню, я вже була готова.
– Доброго ранку, – сказала я, посміхаючись. – Я тут подумала, може, нам усім разом навести лад? Ви ж любите, коли все по вашому.
Вона глянула на мене з підозрою, але кивнула.
– Звичайно, Оленко. Я завжди казала, що порядок – це основа.
І ми розпочали. Я навмисне робила все не так, як вона хотіла. Поставила вазу не туди, повісила фіранки криво, залишила плями на столі. Вона виправляла, я переробляла. До обіду вона була на межі.
– Олено, – нарешті не витримала вона, – ти що, навмисне?
Я подивилася на неї, все ще посміхаючись.
– Елло Аркадіївно, я просто намагаюся бути, як ви. Ви завжди знаєте, як краще.
Вона замовкла. Вперше за весь час я бачила, як її впевненість дала тріщину. Сашко, який до цього сидів у кутку з телефоном, нарешті підійняв голову.
– Мам, Олено, годі, – сказав він. – Давайте просто поговоримо.
І ми поговорили. Вперше за три роки. Я розповіла, як втомилася від її контролю, від її непроханих порад, від того, що вона не бачить у мені рівної.
Сашко мовчав, але слухав. Елла Аркадіївна намагалася заперечувати, але я не дала їй себе перервати.
– Я не хочу сваритися, – сказала я наприкінці. – Але я хочу, щоб ви поважали наш порядок. Наші правила.
– Якщо ви бажаєте приїжджати, попереджайте. Якщо хочете щось змінити, спитайте. Це не лише ваш син, це й мій чоловік. І це наше життя!
Вона поїхала ввечері. Не сказала жодного слова, просто зібрала свої сумки й поїхала. Сашко провів її до машини, а коли повернувся, обійняв мене.
– Ти мала рацію, – тихо сказав він. – Я мусив сказати це раніше.
Я кивнула, відчуваючи, як гора падає з плечей. То була не перемога. Це був перший крок. Але він був нарешті зроблений.
Тож, є надія, що все налагодиться. А, як ні – доведеться обрати іншу тактику. Все одно невістка погана – тож втрачати мені нічого…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
