– Мамо, тут така справа… – зам’ялася Оксана.
Галина одразу зрозуміла, до чого йде розмова. На цей раз дочка зайшла здалеку. Спочатку спитала про здоров’я, потім про роботу і навіть про розсаду.
Галина плекала слабку надію, що дочка подзвонила просто так, бо скучила за матір’ю. Але вступ затягнувся надто надовго, і Галина вже знала, чим закінчиться дзвінок.
– Скільки? – Запитала вона, не чекаючи кінця чергової ввічливої фрази.
Оксана замовкла на мить. Потім невиразно заговорила про непередбачені витрати, про те, що не вистачає на оренду.
– Скільки, Оксано? – повторила Галина твердіше.
– П’ять тисяч. Зовсім ненадовго, чесно. Я віддам.
Галина роздратовано видихнула і перехопила слухавку іншою рукою.
– Це більша частина моєї пенсії, ти розумієш? Може, Матвію час знайти роботу? Чимось корисним зайнятися, а не штани на дивані протирати в орендованій квартирі?
Оксана спалахнула миттєво та почала захищати чоловіка.
– Ринок складний, вакансій за фахом немає, він щодня намагається, але поки що не щастить.
– Ти просто не помічаєш його недоліків, бо любиш, – сказала Галина. – А я збоку все чудово бачу.
Оксана притихла на мить. А потім спитала знову, тихо та обережно:
– То ти перекажеш?
– Звичайно перекажу, – відповіла Галина. – Куди я подінусь.
Дочка квапливо подякувала і попрощалася, ніби боялася, що мати ось-ось передумає та відмовить.
Галина відкрила додаток банку та переказала гроші, відчуваючи, як усередині підіймається знайома гіркота. У її молодості все складалося зовсім інакше.
Вона вийшла заміж у двадцять два, з’їхала від батьків і сама допомагала їм грошима, а не навпаки. Тепер дочці виповнилося тридцять три, і та знайшла собі чоловіка, який вважає за краще лежати на дивані, поки теща тягне їхню родину.
Галина вирішила взяти ще пару учнів з англійської. Грошей залишалося зовсім небагато, а прохання доньки за останній рік стали регулярними, майже щомісячними.
Вночі Галина довго не могла заснути. Вона лежала і рахувала в думці, скільки залишилося до пенсії, скільки піде на комуналку, скільки на ліки.
Цифри не сходилися ніяк, скільки не складай їх наново. Галина подумала, що раніше подібні підрахунки її не лякали, а тепер кожен місяць перетворювався на маленьку баталію з власним гаманцем.
Вона згадала, як у юності мріяла про сім’ю, де ніхто не рахуватиме дріб’язок. Мрія збулася наполовину: сім’я з’явилася, а ось дріб’язок довелося рахувати все життя, спочатку за себе, тепер ще й за дорослу дочку з її неквапливим чоловіком.
За тиждень Галина приїхала до дочки в гості, привезла банку варення та свіжий сир. За чаєм розмова знову перейшла на болючу тему.
– Матвію, а ти коли роботу знайдеш? – Запитала Галина, дивлячись прямо на зятя.
Матвій підняв погляд від чашки, але відповісти не встиг.
– Скоро вже, мамо, – вклинилася Оксана. – Ринок вирівняється, і він одразу влаштується. Ми тобі все повернемо, слово честі, не переживай.
– Я тебе не питала, Оксано, – сказала Галина, не відводячи погляду від Матвія. – Я твого чоловіка запитала.
За столом стало тихо. Матвій відставив чашку убік.
– Шукаю, Галино Петрівно, – відповів він нарешті. – Не так усе просто, як здається.
– А збоку взагалі нічого не видно, – сказала Галина. – Ти скільки вже вдома сидиш? Я бачу лише порожні обіцянки.
– Мамо, ну годі, – спробувала зупинити її Оксана.
– Не годі, – відрізала Галина. – Я не через гроші переймаюся! Я за свою дочку переживаю, яка одна сім’ю тягне!
Матвій опустив очі на стіл і промовчав. Оксана швидко перевела розмову на ремонт у сусідів, щоб згладити конфлікт. І Галина піддалася, не стала роздмухувати скандал.
…Наступні пів року Галина намагалася не тиснути. Це не її сім’я, не її життя, повторювала вона щоразу, переводячи чергову суму дочці.
Але за шість місяців набігло майже шістдесят тисяч гривень. Для неї ця сума була величезною, і Галина все частіше ловила себе на думці, що відкладати на власне здоров’я вже нічого…
…Літо почалося раптово, і разом з ним у Галини дозрів план. Час трохи побути поганою тещею.
Вона зателефонувала Матвієві рано-вранці.
– Роботу знайшов? – Запитала Галина відразу, без довгих вступів.
– Ні поки, – відповів зять неохоче.
– Чудово, – сказала Галина. – Тоді збирайся, поїдеш зі мною на дачу. Тобі все одно нічим зайнятися вдома.
– Та я взагалі справи хотів сьогодні доробити, – почав Матвій.
– Які справи?
– Ну… по будинку, – зам’явся він.
На тлі почувся голос Оксани:
– Мама нам постійно допомагає! Ти повинен їй у відповідь допомогти хоч чимось!
Матвій коротко зітхнув і погодився, без жодного ентузіазму в голосі.
…Дача зустріла їх сухою землею та грядками, які давно вимагали перекопування. Галина видала зятю лопату і докладно пояснила фронт робіт, тож Матвій кілька разів перепитував, чи справді все треба закінчити за один день.
– Тут скопати, тут прополоти, а ввечері ще воду натягти в бочки, – перераховувала Галина, спостерігаючи, як Матвій невпевнено встромляє лопату в суху землю.
До обіду Матвій змок і сів перепочити на перевернуте відро.
– Галино Петрівно, може, досить на сьогодні?
– Досить, коли грядка закінчиться, – відрізала Галина і простягла йому кухоль холодного квасу.
Матвій був схожий на совеня: очі величезні та недовірливі. Галина внутрішньо посміхнулася, дивлячись, як незвично йому тримати інструмент у руках.
Так повторилося через день, потім ще раз і ще. Три тижні поспіль Матвій майже щодня працював на її ділянці: копав картоплю, полов моркву, тягав дошки для нового паркану.
Галина знаходила йому все нові завдання та уважно стежила, щоб він не відволікався від роботи.
– Знову грядки? – запитав одного разу Матвій із явним роздратуванням.
– А що, додому поспішаєш? – поцікавилася Галина. – Може, на роботу?
Матвій мовчки взявся за сапку…
Він дзвонив Оксані та скаржився на втому, але приїжджав знову, щоразу без особливої суперечки. Галина чула ці розмови краєм вуха і вдавала, що зайнята своїми справами біля плити.
На другому тижні Матвій збунтувався прямо посеред грядки. Відкинув сапку і повернувся до тещі.
– Галино Петрівно, скільки це триватиме? Я ж не наймит у вас!
– А хто ти тоді? – Запитала Галина, не відриваючись від прополювання. – Зять, який без роботи сидить на шиї у дружини?
Матвій мовчав довго, потім підняв сапку і продовжив полоти без жодного слова.
Наступного дня зять все одно приїхав, хоч Галина була майже впевнена, що після сварки він відмовиться.
Якось уранці у двері подзвонили. На порозі стояла Оксана, рум’яна та помітно задоволена собою, з тортиком у руках.
– Мамо, я тебе розкусила, – сказала вона прямо з порога.
Галина примружилася, зображуючи повне невідання.
– Що саме розкусила?
Оксана розсміялася і простягла коробку з улюбленим тортом матері, з волоським горіхом та медовими коржами.
– Матвій сьогодні вийшов на роботу. Влаштувався через знайомих. Не найприбутковіше місце, але зарплата стабільна.
– А я тут до чого? – Запитала Галина, забираючи торт і запрошуючи дочку увійти.
– До того, що Матвій сам учора сказав, що краще сидіти в офісі на невеликій зарплаті, аніж щодня орати в тебе на дачі.
Галина посміхнулася, але зізнаватись не стала. План спрацював так, як вона задумувала.
– Нічого не знаю, – сказала Галина. – Само так збіглося, мабуть. Заходь давай, чай питимемо.
– Матвій просив передати дякую, – несподівано додала Оксана, розливаючи чай по чашках.
– За що це? – здивувалася Галина.
– Каже, ти йому мізки вправила краще за будь-якого начальника, – засміялася Оксана. – Та й підтягнувся він! Скинув жирок і обріс м’язами.
Галина похитала головою, ховаючи посмішку за чашкою чаю.
Минули місяці. Оксана поступово повертала борг, спочатку невеликими сумами, потім дедалі більше. Матвій більше не був неробою, про якого Галина думала з роздратуванням усю весну.
Він зрозумів просту річ, – що лежання на дивані рано чи пізно обернеться важкою працею на чужій дачі, а робота в офісі, хай і невелика, все-таки легша за грядки…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
