– Людмило Юріївно, погляньте самі, – Надія відсторонилася біля входу.
Посеред торгової зали темніла гора. П’ять набитих мішків перекрили прохід. Сірий скотч порвався. З дірки стирчали яскраво-рожеві рукави дешевих курток. У повітрі важко пахло хімічною фарбою.
Людмила зробила крок ближче. Виставкові комплекти білизни із льону Надія відсунула до стіни.
– О котрій привезли?
– На початку сьомої ранку, – Надія показала журнал охорони на планшеті.
– Я прийшла на зміну, а Микола із сестрицею вже тягають. Сказали, керівництво в курсі. Лариса лише рукою помахала.
Людмила присіла біля пакунка. Блискавка на рожевому рукаві розійшлася одразу. Жодної бирки з фабричною адресою. Ні наклейки із цифровим кодом. Тільки м’ятий клаптик картону з розмитими ієрогліфами.
П’ять років пішло на салон. Кожну партію льону Людмила відбирала особисто. Весь товар чистий, із електронними кодами. Торговий центр до цього був суворий, дорога оренда. За нелегальний товар виженуть того ж дня.
Людмила набрала чоловіка. Микола відповів не одразу. У слухавці вищав шурупокрут в його майстерні.
– Так, Людо.
– Звідки посеред мого відділу мішки з ринковим барахлом?
Коля зам’явся. У слухавці почулося глухе покашлювання.
– Навіщо одразу барахло? Ларису вчора з речових рядів турнули. Ринок зачинили. Товар завис, подіти нікуди!
– І ти відчинив мій магазин запасним чіпом?
– Вияви ти співчуття! – зачастив чоловік. – Адже сестра рідна! Скоро заморозки, люди миттю розберуть. Повісь на вішаки біля входу. Допоможи людині стати на ноги!
– У мене лляний салон, Колю. Біла каса, суворий облік. За нелегальні куртки вліплять штраф із шістьма нулями і товар відберуть. Ти головою думав?
– Вічно ти драму роздмухуєш! – Занив Микола. – Нікому твої ганчірки не здалися. Лариса сама до тебе поїхала цінники клеїти. Зустрінь по-сімейному!
Людмила натиснула відбій. За пів години вхідні двері відчинилися.
Лариса ввалилася в розстебнутій дублянці. Губи горіли кораловою помадою. У руках бовтався рулон малярського скотчу.
– Ну, як тобі розмах? – зовиця оглянула полки господарським поглядом. – Вночі з гуртівні пригнала! Зараз наклеїмо цінники втричі дешевше за універмаг і виставимо на стійки!
Людмила випросталась.
– Забирай пакунки, Ларисо! Викликай машину.
Зовиця моргнула. На обличчі застигла усмішка.
– Що? Ти з дуба впала?
– Вивези цей мотлох із зали! Даю тобі часу до полудня.
Лариса сунула скотч у кишеню.
– Ти берега не плутай! У тебе пів зала порожні, простирадла за шалені тисячі нікому не здалися! А в мене ходовий товар. З руками відірвуть!
– На речах немає кодів, – Людмила кивнула на мішок. – Жодного сертифікату. Чистий контрафакт.
– Начхати я хотіла на твої коди! – скривилася зовиця.
– Покупцям лише б дупу прикрити дешевше! Я тобі вигоду даю. Проб’єш через касу, як пледи. Різницю мені на карту, а свій відсоток у кишеню сховаєш. По-родинному ділюся!
– Ти збожеволіла? – Надія похитала головою. – Нас під монастир підведуть!
– А тебе взагалі не питали! – Цикнула на неї Лариса. – Стій мовчки біля комп’ютера, доки господиня платить!
Зовиця повернулася до Людмили, поставивши руки в боки.
– Куртки залишаться тут! Микола на твою сім’ю чотири роки оре. По совісті половина відділу наша!
– Відділ я відчинила до весілля, – нагадала Людмила. – На мої дошлюбні накопичення та грант. Жодної гривні Миколи тут немає.
– У суді розкажеш! – верещала Лариса. – У шлюбі живете, значить, все спільне! Спробуєш виставити товар надвір – поліцію викличу. За псування чужого добра без штанів залишишся!
Зовиця помахала м’ятим аркушем.
– Ось! Папірець із синьою печаткою! За ці куртки віддано купу грошей під відсоток! Торгуй давай. А я пішла волосся підфарбую. До обіду зайду за виторгом.
Лариса крутнулася на підборах і вийшла. Двері лунко грюкнули. У ніс знову вдарив хімічний дух дешевого синтепону. Надія опустила сканер на стійку.
– Людмило Юріївно, що робитимемо? Адміністрація за годину піде перевіряти вітрини. Побачать пакунки – одразу випишуть штраф. Вилетимо звідси.
Людмила подивилася на стенд із ліцензіями. У голові дзвеніло від злості. Рідний чоловік нишком віддав ключ сестрі. Підставив справу, в яку вкладено роки без вихідних та відпусток.
Умовляти чоловіка? Коля почне викручуватись і тиснути на жалість.
Витягнути мішки у коридор центру? Лариса підніме виття, покличе охорону та звинуватить у крадіжці.
Чекати на контролерів? Тоді протокол випишуть на магазин. Рахунки заблокують, легальний товар заарештують.
– Надіє, опусти жалюзі наполовину. Повісь табличку про технічну перерву.
– Дзвонити комусь будеш?
– Кому належить.
Людмила дістала смартфон. Знайшла прямий телефон чергової служби торговельного контролю. Слухавку зняли майже одразу.
– Служба контролю, слухаю вас.
– Доброго дня, – Людмила говорила чітко.
– Торговий центр на “Рівермол”, другий поверх, чотирнадцятий павільйон. Вранці стороння особа завезла у моє приміщення велику партію верхнього одягу без маркування та накладних.
– Звільнити зал відмовляється, вимагає торгувати повз касу. Прошу зафіксувати незаконне завезення та вжити заходів.
Черговий уточнив адресу та призначив перевірку. За сорок хвилин під жалюзі пригнулися двоє перевіряючих у цивільному та дільничний із планшетом.
Старший групи показав посвідчення.
– Інспектор Сахрук. Ви дзвонили?
– Я, – Людмила зробила крок назустріч. – Ось мої угоди та накладні на білизну. А ось це чуже.
Інспектор підійшов до пакунків. Дістав службовий термінал. Червоний промінь ковзнув по картонці на куртці.Прилад заверещав тривожним сигналом.
– Обліковий цифровий код відсутній. Лівий товар. Лейтенанте, діставайте бланки. Починаємо перерахунок під вилучення.
Дільничний розклав протокол на столі. У цей момент за склом пролунав гучний сміх.
– Я ж говорила, Ритко, модель ульот! Накинемо зверху гривень по сімсот і продамо сходу!
Жалюзі з гуркотом злетіли. На порозі намалювалася Лариса із подружкою. В руках пластикові стаканчики з кавою.
Побачивши форму дільничного, зовиця поперхнулася. Стаканчик випав з пальців, кава залила поріг.
– Це… хто це такі? Людо, ти що влаштувала?
Інспектор повернувся до неї.
– Ви господарка вантажу?
– Ну, я… А що за справи?
– Речі ваші? – дільничний вказав на мішки.
Лариса затремтіла від люті.
– Моє добро! На свої кревні брала! Яке право ви маєте чуже чіпати?! Руки прибрали!
– Документи на партію покажіть. Сертифікати, підтвердження закупівлі, електронні накладні.
– Та які накладні? – заголосила Лариса, намагаючись протиснутися до пакунків. Правоохоронець спокійно перегородив дорогу плечем.
– Ось папір із печаткою з ринку!
Інспектор глянув на аркуш і посміхнувся.
– Це фальшивка, фірма зачинена три роки тому. Товар завезений нелегальний. Опечатуємо та вивозимо на склад.
Лариса відкрила рота. Пиха з неї злетіла в секунду.
– Куди вивозимо?.. – прохрипіла вона.
– Там же сотні курток! Я за них людям шалені гроші винна!
Вона накинулася на Людмилу, бризкаючи слиною.
– Ти на кого перевірку нацькувала, тут все спільне?! Ти що, зміюко, рідну сім’ю на гроші виставила? Коля! Де мій брат?
– Не голоси, – Людмила навіть не ворухнулася. – Ти сама казала, що закони для недолугих. Ось тепер ревізорам і розкажи, для кого вони. А вішати на мене свої махінації я не дозволю!
– Тварюка! – гаркнула сестра чоловіка. – Коля тебе викине сьогодні ж! Сама на колінах приповзеш!
– Пані, припиніть крик, – обсмикнув її дільничний. – Сідайте і давайте пояснення. Інакше поїдемо до відділку за хуліганство.
Лариса привалилася до одвірка, тицяючи тремтячими пальцями в екран телефону. Микола примчав за двадцять хвилин.
Спецівка в плямах мастила, чоло змокло. Побачивши поліцію його пиха випарувалася. Чоловік втяг голову в плечі і бочком протиснувся до прилавка.
– Людо… Навіщо на весь центр ганьбити? Невже не можна по-свійськи? У гараж перекинули б… перечекали пару днів…
Людмила підсунула йому пам’ятку з правилами ТЦ.
– Вивчай на дозвіллі, Колю. Якби цей підпільний завал знайшли без мого дзвінка, салон зачинили б сьогодні.
– Весь мій сертифікований льон опечатали. Ти б ці збитки покрив із своєї зарплати слюсаря? Чи сестриця б твоя повернула?
Микола дивився в підлогу. Скосився на сестру, яка розмазувала туш по мокрим щокам, підписуючи протокол вилучення.
– Але ж у неї борги… – промимрив чоловік.
– Раніше треба було думати головою, – відголила Людмила. – Обом!
До другої години дня все закінчилося. Тюки опечатали, завантажили у службовий фургон та повезли. Надія відчинила двері, вивітрюючи їдкий чад синтепону.
Минуло три місяці. Людмила розкладала на полицях нові жаккардові рушники. У салоні стояв тонкий трав’яний дух свіжого льону. Покупці повільно вибирали наволочки.
Лариса у торговому центрі більше носа не показувала. Весь нелегальний вантаж у неї конфіскували, а за його торгівлю виписали величезний штраф. Торгаші з ринку спокою не давали.
Довелося Ларисі спішно продати свій корейський кросовер за безцінь і влаштуватися фасовщицею на кондитерську фабрику в нічні зміни.
Свекруха дзвонила двічі. Спочатку репетувала в слухавку про безсердечну невістку. Потім плакала та вимагала, щоб Людмила оформила кредит та закрила борги зовиці. Людмила мовчки внесла її номер до чорного списку.
Микола спочатку ходив, як у воду опущений. Вечорами заварював локшину і похмуро дивився в тарілку. Але коли зрозумів, що дружина спуску не дасть, запал згас.
Вчора ввечері Микола сам помив черевики в передпокої, вичистив пательню і поклав на край тумбочки запасний чіп від дверей павільйону.
– Візьми, Людо. Винен. Біс поплутав. Сестра наспівала, що справа прибуткова…
Людмила підійшла до тумби. Забрала брелок і сховала в кишеню кардигана.
– Код на замку я змінила ще в день перевірки, Колю. І дублікатів більше не буде. – А якщо твоя рідня ще раз почне вирішувати свої проблеми за рахунок моєї справи – підеш жити до сестри!
Чоловік похнюпився і промовчав.
Люди не змінюються. Людмила знала це наперед: Лариса так і залишиться нахабною авантюристкою, яка звинувачує весь білий світ. А Коля так і залишиться м’якотілим виконавцем чужих примх.
Але одне змінилося точно, – чужим ключам у її дверях місця більше не було…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
