Тамара збиралася на дачу, але поїхати не вийшло. Місяць тому у вихідні дочка зненацька попросила залишитися з онуками. Вони домовились із друзями відпочити.
Вихідні пройшли. У наступні вихідні була злива. Що робити на дачі? Навіть у місті під ногами величезні калюжі? Потім дочка Яна запропонувала провести вихідні разом, по магазинах походити, з дітьми погуляти.
– Мамо, навіщо тобі ця дача? Ми чудово проводимо час разом у місті. Та й холодно ще там.
– Я й так затрималася цього року. Та й який холод, будинок надійний, пічка є, електрика. Там цілий рік жити можна, мої батьки там жили, а я всього на вихідні приїжджаю. Навіть не вмовляй, у наступні вихідні я їду. Час привести будинок у порядок після зими.
– Навіщо тобі це? Ти на роботі втомлюєшся, просто відпочинь удома. Я відправлю на дачу Дімку. Він усе зробить.
– Відправляй, там чоловічі руки потрібні. А я все проконтролюю. Можемо всі разом з’їздити, допоможеш з прибиранням у будинку. За зиму пилу назбиралося.
– Мамо, ти просто відпочинь, а ми з Дімкою все там приберемо. Ми на дачу, а ти з дітьми залишишся.
– Ти мене оберігаєш, як вісімдесятирічну стару. Мені п’ятдесят два! Я ще працюю. Відпочивати так відпочивати. Хочете на дачу – ваша справа. Просто діти нехай із вами їдуть. Я просто відпочину на самоті.
– Добре. Відпочинь одна.
***
Тамара провела доньку і почала збиратися на дачу. Там вона й відпочине. Свіже повітря, зміна атмосфери. Продукти, які вона планувала взяти на дачу, вже лежали у холодильнику.
Їй багато не треба, у селі магазин є, якщо чогось не вистачить. Яйця, сир та молоко можна у місцевих мешканців купити. Все свіже, натуральне.
Рано-вранці, на першій електричці, Тамара поїхала. До будинку вона йшла хвилин з десять, насолоджуючись свіжим повітрям. Яну та її родину на дачі зустріти саме зараз вона не чекала.
Найімовірніше до обіду приїдуть. От і буде сюрприз для них. Тамара вже думала, що приготувати до їхнього приїзду.
Відчинила хвіртку, замку на дверях не було. Злодії? Боягузкою вона не була, але злякалася. Постояла перед дверима, а потім увійшла, – адже це могли бути Яна, Дмитро та діти.
За столом сидів її колишній чоловік. Тринадцять років тому він тихо пішов із сім’ї. Просто зібрав речі та зник. Яні було тоді чотирнадцять, їй тридцять дев’ять. Тамара подала на розлучення, на аліменти.
Квартира була куплена її батьками, майна не було спільного. Розлучення відбулося без нього, і навіть аліменти суд призначив. Тільки ось не було аліментів.
Василь платити не збирався, та й нова співмешканка його грошей віддавати не хотіла. Чотири роки грошей не було, а потім поготів.
І ось він тут, сидить за столом у її будинку, у будинку її покійних батьків.
– Тамаро? А я не чекав. Яна сказала, що тебе тут не буде. Що вона все вирішила?
– Що ти тут робиш?
– Мені жити ніде.
– Це мене мало хвилює. Нам теж не було на що жити.
– Ти ж могла продати цей будинок.
– Так? Коли тут мешкали мої батьки? Цікава пропозиція!
– Я просто припустив. Мені нікуди йти. Це в тебе квартира та будинок, а в мене нічого. Зовсім нічого. Мої батьки мені нічого не залишили.
– Мені тебе пошкодувати? Будинок мій, – збирай речі та живи де хочеш.
– Почекаймо Яну, вона все вирішить.
– Ось як? І коли вона приїде?
– Зараз подзвоню їй.
– То вона не збиралася сьогодні приїжджати?
– Ні.
– Значить зателефоную я.
Тамара подзвонила, дочка здивувалася. За годину вона приїхала.
– Мамо, ми ж домовилися, що ти будеш у місті відпочивати.
– Я люблю відпочивати на природі! Коли ти збиралася мені все розповісти? Ніколи? Давно він тут?
– З листопада.
– Чудово, зиму пережив, тепер на вихід! Де ти взяла ключі? Я начебто не давала тобі, у мене всього два комплекти, і обидва у моїй сумці. Дублікат? Зрозуміло, я зміню замок.
– Мамо, йому жити ніде!
– А нам не було на що жити, коли він втік і не платив аліменти! Хочеш брати участь у житті свого нікчемного батька, я не проти. Але не моїм коштом, і не в моєму будинку!
– Для мене його немає вже тринадцять років. Рахувати просто, – тобі тоді було чотирнадцять, зараз двадцять сім. Ти йому допомагатимеш, а винен він тобі. Борг по аліментах висить. У вас є година на збори. Допоможи зібратися батькові.
– Мамо!
– Час пішов!
***
Яна з батьком поїхали. Тамара прибрала в будинку, розставила все на свої місця, провітрила. Весняне чисте повітря наповнило будинок, вигнавши всі сторонні запахи, та спогади минулого…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
