Я скоро збожеволію від поведінки батьків чоловіка. Мене всю прямо розпирає, а кінця цьому немає. І проблема-то банальна дуже. Не питання про дітей, не пхання носа в наші справи.
Ні, вони чудові люди, і я навіть подумати про них у такому ключі не можу. Вся справа у консервації. Це їхнє улюблене заняття, їхнє хобі. Напевно, сенс життя також.
Вони мешкають на дачі. Переїхали туди, щоб насолодитися сільським життям, свіжим повітрям, продуктами та іншою подібною романтикою. Чоловік через це не переймається, каже, це у них у крові. Тож я загалом теж у їхні справи не лізу. Але! Ці дорослі та досить приємні люди щодня щось закривають у банки. І я просто не знаю, навіщо це їм.
У хід йде все: м’ясо, риба, курка, овочі, фрукти. Свекор купив спеціальний апарат, щоб робити тушонку, і вони вже вигадували стільки варіантів, що голова кругом. Ви колись пробували кашу з риб’ячими тушками, приготовлену в одній банці? Або компот із аличі та яблук? Сусіди закололи кабанчика та частину продали батькам чоловіка. Так вони свіже соковите м’ясо теж законсервували, не шкодуючи. А я так сподівалася на шашлики.
Коротше, згодом це стало проблемою. Тому що, по-перше, як виявилося, у мене є алергія на деякі види консервації, в якій є оцет. А це пристойна частина закручених овочів.
А по-друге, мама та тато чоловіка зовсім не лінуються, щоб привезти до нас із дачі в місто кілограм 25–30 цього свого добра. Потім, щоправда, відлежуються кілька днів. Але банки складують як на виставку.
Ви змогли б спробувати консервовані гриби, якщо їх збирала людина, яка зовсім не знається на грибництві? А я маю 5 банок. Уявіть лише.
Я спробувала роздавати ці частування на роботі. Але колеги здебільшого відмовлялися. Запитували лише про тушонку, але чоловік сказав, що вона тільки для нього, і роздавати її мені заборонив. Сусіди теж якось підозріло на мене косяться, але чемно відмовляються від пропонованих ласощів. А тільки в малинове варення стільки цукру вбухали, шкода до сліз.
Квартира у нас невелика, зайвого місця нема. Доводиться всі ці банки складувати на балконі і накривати старими куртками, щоби на них не потрапляло світло. А мені це просто впоперек горла вже. Я намагаюся, як можу, щоб естетика була присутня, стиль, краса. Ну не хочу я жити так, як колись. Ще одну лижню туди та старий телевізор. Оце краса буде!
Чоловік, природно, ставиться до цього питання набагато легковажніше. Каже, що ті продукти, до яких я маю алергію, він сам з’їсть. Решту по дрібниці спробує друзям роздати. Так що все буде добре. Щоб я не переживала. Але минуло вже чотири місяці, і я постійно натикаюсь поглядом на весь цей склад. Як мінімум, коли одяг вішаю. А взагалі набагато частіше.
Як підсумок, я вирішила винести кілька банок на смітник. Поки що туди потрапили самі, скажімо так, марні представники: екземпляри з тріщинами, здуті. Якісь старі огірки, кабачки та величезні помідори. Коротше нічого цінного. Хоч трохи, але дихати стало легше. Шкода, що довелося викинути й банки для консервації. Але я вже знаю, в якому магазині продається пуста тара, щоб віддати її батькам чоловіка.
Вчора чоловік прийшов до мене з величезними винними очима і попросив не сваритися. Він вичитав, що є, виявляється, така штука, називається комбуча. Дуже корисна погань, і вирощувати її можна зовсім без будь-яких труднощів. Проте користі від неї просто вагон. І показав мені трилітрову банку зі звичайним мерзенним чайним грибом.
Ні, до розлучення, звичайно, не дійшло. Але тепер ця комбуча плаває десь водопровідними трубами. І головне, проблема залишається проблемою. Батьки чоловіка ні в яку не бажають припиняти свої візити з новим і новим скарбом. Ні я, ні чоловік не можемо їх зупинити.
А моє ментальне здоров’я від цих усіх дій міцнішим не стає. Як можна розлучитися … з улюбленими батьками чоловіка?!
