Втомлена я переступила поріг квартири, та прислухалася. З кухні долинала голосна розмова чоловіка. Серце моє шалено закалаталося. Я вирішила, що він, без мого відома, привів у квартиру гостей.
Проте, дуже швидко я зрозуміла, що він розмовляє телефоном. Навшпиньки, для ефектної появи, я увійшла на кухню, й оторопіла.
У моєму фартуху, на кухонному столі, Андрій готував страву, знімаючи все це на телефон.
– Що ти робиш? – здивовано спитала я.
Чоловік зненацька здригнувся, почервонів і, схопивши телефон, поспішно відключив камеру.
– Невже не можна було тихо прийти? Обов’язково кричати треба! – розлютився Андрій і зірвав із себе фартух. – Усю трансляцію мені зіпсувала!
– Яку ще трансляцію? – Здивовано посміхнулася я. – Коли ти встиг повернутись з роботи?
– Я звільнився тиждень тому і, вирішив зайнятися блогерством, – з досадою процідив він. – У нас на роботі колега більше в інтернеті заробляє, знімаючи відео.
– Я її послухав, і теж вирішив стати блогером. Тільки вона макіяж показує, а я буду готувати.
– Дуже цікаво, що я дізналася про це остання, – я, шокована одкровенням чоловіка, повільно присіла на стілець. – Ти реально вважаєш, що заробиш більше, знімаючи відео?
– Упевнений! – з гордістю заявив Андрій. – Я показував, як м’ясо швидко запекти, а ти мені завадила…
– Коли ти став кухарем? Наскільки я пам’ятаю, ти ніколи нічого, окрім пельменів, не вмів готувати, – все ще перебуваючи збентеженою, промовила я.
– Довго навчитися, чи що? – задоволений тим, що зміг здивувати мене, посміхнувся чоловік.
Я задумливо кивнула, уявляючи, як ми далі сплачуватимемо іпотеку. Зібравшись з духом, я тут же поставила питання, яке мене цікавило, чоловікові.
– Слухай, я ж сказав, що в інтернеті зароблятиму ще більше, мені тільки потрібен час на розвиток, – невдоволено відповів Андрій, якому моє питання не сподобалося.
– Скільки тобі потрібно часу? І як ти поясниш це банку? Думаю, він не чекатиме, – гнівно промовила я.
– Саме тому я не хотів, щоб ти знала про моє захоплення! Замість підтримати свого чоловіка, ти взялася мене пиляти!
– От стану відомим і багатим, подивимося, як ти забігаєш навколо мене, – чоловік у серцях штовхнув ніжку столу. – Приніс тебе дідько.
– Що, значить, приніс? Нагадаю, що я прийшла до себе додому! – обурилася я.
Швидше за все, через пару хвилин сварка переросла б у великий скандал. Однак у цей момент рипнули вхідні двері, і у квартиру вбігла схвильована свекруха.
– Ви чого на весь поверх кричите? Не боїтеся, що сусіди поліцію викличуть? – важко дихаючи, спитала Наталія Михайлівна.
Пройшовши до нас на кухню, де ми лаялися, вона дивилася на шматки м’яса, обвалені в муці.
– Через готування ваша колотнеча? – запитала вона, й прискіпливо оглянула нас. – Чого у вас м’ясо валяється?
– А це ви вже у свого сина спитайте! – З образою в голосі промовила я.
Наталя Михайлівна перевела здивований погляд з мене на сина, і тільки зараз помітила, що він стоїть в одних шортах.
– Ти чого без футболки ходиш? І в муці весь, – пробурчала вона. – Що у вас тут взагалі діється?
– Ваш син звільнився з роботи, та вирішив стати блогером! – бачачи, що чоловік не поспішає піднести цю новину матері, повідомила я.
– Ким, ким? – перепитала Наталя Михайлівна. – Хіба за це гроші платять? Цих блогерів, як бліх на собаці, на кожному кроці. У тебе в голові зовсім пусто? – Додала вона і грізно подивилася на сина.
– Мамо, не слухай Віку! Блогери дуже багато заробляють, – став виправдовуватися перед матір’ю Андрій.
– Позорище яке, – спантеличено промовила вона, і повільно опустилася на стілець. – Це ти тому без футболки? Знімаєш себе? Боже мій, як ти допустила таке?
Наталя Михайлівна стурбовано схопилася за голову і почала голосно висловлюватися.
– До чого тут футболка? Я знімаю на камеру, як готую, – пояснив Андрій.
– Готуєш? – здивовано перепитала мати. – Зовсім того, чи що? Жінка має готувати! Ти гарний, сильний чоловік, а носишся з пательнею, як курка з яйцем?
– Ще ганьби не вистачало! Не дай Боже хтось із родичів і знайомих побачить… Негайно все видаляй!
– Ні! – гаркнув розпалений чоловік. – Ти нічого не розумієш і лізеш, куди тебе не просять! Я не хочу більше вставати о сьомій ранку, сидіти в офісі й займатися нісенітницею! Я краще висипатимуся, робитиму те, що мені подобається, і те, що приносить гроші!
– І чи багато тобі це твоє блогерство принесло? – єхидно запитала Наталія Михайлівна. – Як ти житимеш далі?
– Я допомагати не стану, якщо ви на це сподіваєтеся… Ганьба на мою сиву голову! Хоч би дочекався, доки мене не стане.
– Не неси дурниці, – посміхнувся Андрій і пішов у кімнату за футболкою.
Поки мати голосила, чоловік встиг одягнутись і постати перед нею в пристойному вигляді.
– Це все ти винна, ти й нестимеш відповідь за це позорище! – Наталя Михайлівна тицьнула в мене пальцем. – Перетворила мого сина на не зрозумій кого! Готування – не чоловіча справа!
– Я його не змушувала, – я розгублено закліпала очима.
– Ага, тільки мені не бреши! Не від хорошого життя мій синок у кулінарію поліз! – свекруха кулею схопилася зі стільця і, вставши переді мною, поставила руки в боки.
– Значить, ти не змогла йому стати гідною дружиною, що він став усякою нісенітницею займатися. Значить йому нецікаво з тобою!
– Мамо, Віка мене не змушувала, я сам вирішив, – підвищивши голос, вклинився в розмову Андрій. – Ти кажеш нісенітницю! Практично всі кухарі у їдальнях та ресторанах – чоловіки!
– Порівняв! Ти ж на кухаря не вчився, – скептично промовила Наталя Михайлівна.
– Вчився, чи не вчився, яка різниця?! Я готуватиму в ефірі, й отримуватиму за це гроші. Ти просто старомодна і нічого не розумієш у сучасному житті, – обурено відповів чоловік.
– Необов’язково ходити на роботу, щоб отримувати гроші! Взагалі, я не розумію, чому ти вчиш мене, як жити? Нагадаю, що місяць тому твоєму синові стукнуло тридцять два роки.
– От саме, що стукнуло, але розуму тобі це не додало, – мати покрутила пальцем біля скроні. – Не здумай навіть мене ганьбити, пошкодуй мої нерви!
– Видаляй все відео і повертайся на роботу, можливо вони увійдуть у становище і назад тебе приймуть. На крайній випадок, я можу сама з твоїм начальством поговорити, меду та настоянки занесу.
Андрій здивовано підняв брови, й збентежено дивився на Наталю Михайлівну.
– Не здумай лізти туди, куди тебе не просять! – грізно промовив чоловік. – Ти чого прийшла?
– Дізнатися, як у вас справи, – здивовано відповіла мати.
– Дізналася? – процідивши крізь зуби, насупився Андрій.
– Дізналася…
– Ось і йди додому! Віка, ти до мами в гості сходити не хочеш?
– Не хочу! – Схрестила я руки на грудях.
– Не надумай викладати цю ганьбу в інтернет, інакше я за себе не ручаюся! – крикнула на прощання Наталя Михайлівна, та кулею вискочила з квартири.
Я із засудженням подивилася на чоловіка, та нагадала про те, що через два тижні нам платити внесок за іпотекою.
– Я даю тобі два тижні. Якщо за цей час ти нічого не заробиш, то кинеш своє кулінарне шоу, – поставила я ультиматум. – Пообіцяй!
– Обіцяю, – невдоволено пробурчав чоловік.
Однак уже за тиждень Андрій зрозумів, що успіх не прийде так швидко, як він хотів.
Йому довелося зав’язати з блогерством, і знову повернутися на роботу, куди його прийняли без жодного меду та настоянки.
А я зітхнула з полегшенням, бо чоловік дотримався слова. На мою думку, займатися треба тим, до чого є хист! Будь-яка праця потребує вміння, та натхнення! Ви зі мною згодні?
