– Мамо, я тебе зрозумів – почула Ірина голос чоловіка – у четвер завезу гроші. Не хвилюйся.
Іра зняла взуття та пройшла на кухню з повними пакетами їжі. Останнім часом вона стала ловити себе на думці: «Чи до такого життя я прагнула?».
– Ти прийшла? – Запитав Віктор – Що купила смачненького?
Не дочекавшись відповіді, молодий чоловік почав діставати продукти з пакета.
– А чому так мізерно? Де курка, яку ти обіцяла запекти? А хачапурі із сиром? Що я завтра візьму на роботу?
– Зробиш бутерброди з сиром – майже ті ж хачапурі, але в іншому варіанті. Вершкового масла, до речі, також немає. Можеш просто запекти батон із сиром у мікрохвильовій печі. Або в їдальню сходиш.
– У мене закінчилися гроші.
– Ясно. Хто б сумнівався? Знову Раїсі Микитівне позичив безоплатно?
– Припини підколювати! Вона ж моя мати! І так! Ти коли зарплату з преміальними отримаєш?
– А що?
– У мами ювілей. Вона хоче відсвяткувати його у ресторані. Я, як син, повинен сплатити торжество. Тому поїздку на море доведеться відкласти.
– Ти серйозно? Нічого не поплутав? Я накопичую гроші на наш спільний відпочинок, а ти пропонуєш відмовитись від нього та витратити всі гроші на грандіозний ювілей для твоєї мами?
– Не будь егоїсткою! П’ятдесят п’ять років буває раз у житті!
– Логічно! Але чому банкет твоєї матері маю оплачувати я? Мені що, робити нічого, чи грошей нема куди подіти?
– Хоче Раїса Микитівна свята, нехай сама і розщедрюється! На крайній випадок, можеш із сестрою, як подарунок, додати грошей на ресторан.
– Віка з чоловіком уже купили подарунок. Мама давно мріяла про блендер – соковитискач. Сказала, що в її роки потрібно ретельніше стежити за здоров’ям. Ось вона і хоче пити свіжі соки.
– Зрозуміло. Я рада, що мрії твоєї мами справджуються. Добре було б ще не моїм коштом!
– Припини, Іро! Ну ти ж доросла людина, а я маю пояснювати тобі великі істини: мама – це святе! А на відпочинок накопичимо пізніше.
– Зрозуміло, значить Раїса Микитівна у нас свята, а на відпочинок, як завжди, збиратиму я сама.
– Не чіпляйся до слів, Іро! Ми одна сім’я. І я не винен у тому, що проєктувальники, у вигляді тебе, протирають в офісі штани і отримують у рази більше, ніж водії автонавантажувачів.
– Вірно, ти не винен! Тільки я теж не винна, що свого часу ти не захотів вчитися і сказав, що тебе все влаштовує у твоїй роботі. І ось що! Грошей я не дам.
***
У суботу рано-вранці вони прокинулося від того, що хтось довго і наполегливо тиснув на кнопку дверного дзвінка.
– Ми на когось чекаємо? – Сонно запитала Іра.
За виразом обличчя чоловіка, стало зрозуміло, кого саме принесла нелегка. Віктор важко зітхнув, і мовчки протупав босими ногами до передпокою. За хвилину в кімнату влетіла захекана свекруха.
– А я дзвоню, дзвоню, ніхто не відчиняє! Скільки можна спати, взагалі? Синку, я за грошима?
– І вам, привіт, Раїсо Микитівно – глузливо сказала Ірина.
– А ти, взагалі мовчи, не до тебе прийшла. Вікторе, повторити питання? У чому річ? Мені терміново треба внести завдаток за банкет, а грошей нема! Ти ж обіцяв!
– Так, гроші на картці Іри – винно розвів руками Віктор.
– І що? Важко взяти телефон і переказати мені необхідну суму?
– Іра мені не дає гроші!
– Що означає не дає?
Іра, яка з цікавістю спостерігала за цією світською бесідою, посміхнулася.
– Це означає, люба Раїсо Микитівно, що мої гроші не для вас! Достатньо того, що я повністю утримую вашого сина, тому що свою зарплату він майже повністю віддає вам – Ірина подивилася на благовірного. – Вікторе, скажи своїй матері, нехай іде додому. В іншому випадку, збирай валізу.
Молода жінка не чекала відповіді, мовчки встала, накинула халат, і пішла у ванну кімнату. Коли вона вийшла, свекрухи вже не було.
– Іро, ну навіщо ти так? Мама дуже образилася! Сказала, що гроші знайде і без нас, але бачити тебе на святі вона не хоче.
– І дуже добре! Мене це влаштовує – спокійно відповіла Ірина та ввімкнула кавоварку.
***
У призначений день Віктор, збираючись на ювілей, нагадав дружині:
– Сподіваюся, ти зрозуміла, що зі мною не підеш? Після того, як ти не дала мамі грошей, вона заборонила тобі приходити.
Іра нічого не сказала, лише знизала плечима і пішла у спальню. Лежачи на ліжку, вона згадувала своє сумне дитинство, де окрім неї, у мами було ще троє дітей. Батько пішов із сім’ї, як тільки Зінаїда Федорівна опинилася при надії четвертою дитиною.
Взагалі, Михайло Ілліч, батько Ірини, був непоганим чоловіком, роботящим і сім’ю свою любив. Працював на заводі, намагався брати підробітки, щоб сім’я нічого не потребувала.
Він був радий сину первістку. Через два роки Зінаїда повідомила, що чекає на другу дитину. Народилася Іра. Коли дівчинці виповнилося півтора роки, її мати сказала:
– Я з дитинства мріяла про велику родину. І мені подобається сидіти вдома, займатися дітьми та побутовими питаннями. Як то кажуть, де двоє, там і троє.
– Ти куди це хилиш? – перепитав Михайло.
– Туди, що хочу народ ити третю дитину.
– Послухай, Зіно, дітей не лише треба на світ привести, а й поставити на ноги, дати старт у майбутнє. Я категорично проти збільшення сім’ї. Ми і так ледве кінці з кінцями зводимо, а малюкові так багато потрібно всього…
Але Зінаїда вирішила вчинити по-своєму. З появою третього малюка, між подружжям почалися скандали. Михайло дуже втомлювався і від роботи, і від дружини, яка вимагала допомоги з дітьми.
Він припинив поспішати додому після роботи. А іноді й зовсім не приходив ночувати.
Щоб утримати чоловіка в сім’ї, Зінаїда зважилася на відчайдушний крок і була при надії четвертою дитиною. Проте Михайло Ілліч не став чекати на появу малюка і пішов до іншої жінки.
Після того, як він пішов, багатодітна родина скотилася в глибоку бідність. Рятувала старша сестра Зінаїди, яка іноді допомагала продуктами та віддавала одяг своїх дітей.
Батько теж платив аліменти, але цього не вистачало з огляду на те, що мати так і не вийшла на роботу.
Ірина соромилася ходити до школи у поношених речах. Щоб хоч якось прикрасити своє життя, вона розповідала однокласникам небилиці, як їздила на канікулах до бабусі на море.
Ще, збирала біля магазинів фантики від цукерок і приносила їх в клас.
– Вчора мій дядько пригощав нас такими солодощами – хвалилася дівчинка однокласникам.
Після випускного Ірина поїхала в інше місто і стала будувати своє життя. Вона поставила собі за мету: “Вибратися з бідності”.
Вступила в технологічний технікум, потім влаштувалася працювати на комерційне підприємство. Заочно закінчила інститут, – працювала без перепочинку.
Купила невелику квартиру. У двадцять сім років познайомилася із Віктором. Вони жили цивільним шлюбом у її квартирі.
Незабаром Іра зрозуміла, що Віктор – хлопець інфантильний та лінивий, який повністю повис на її шиї. Що їй доводиться тягнути їхню маленьку родину на собі. А якщо з’явиться малюк? Як же тоді?
На декретні гроші не прожити. Віктор все, що заробляє, віддає Раїсі Микитівні. У зв’язку з цим Іра часто згадувала братів, які виросли справжніми чоловіками і своєю працею досягли кращого життя.
– Але ж я жінка, слабка стать. Так! Змогла купити собі квартиру. Так! Обставила її всім необхідним. Проте, якщо Віктор тут оселився, чи повинен він брати участь у фінансових витратах?!
Я не вимагаю від нього погашати іпотеку, але комунальні платежі можна хоч частково оплачувати? – Ірина так і заснула з сумними думками та намірами поговорити з Віктором – Або він переглядає свої погляди на спільне життя, або їм не по дорозі.
Наступного дня дівчина пішла на підприємство. Її чоловік взяв вихідний. Після бенкету за кермо підйомно-транспортної машини сідати було категорично заборонено.
Увечері, прийшовши із роботи, дівчина виявила в коридорі купу речей, серед яких були сумки, розкладачка, упаковані коробки. Протиснувшись на кухню, Іра побачила на столі соковитискач та великий пакет із посудом.
Незабаром з’явилася свекруха з Віктором
– Були на балконі – пояснила гостя. – Не чули, як ти увійшла. Ти мені звільни одну полицю в шафі. Хочу свій посуд поставити. Не будемо ж ми каструлі ділити!
– А що відбувається? – Здивувалася невістка – Що за речі в коридорі?
– Звільни мені місце в шафі, складу одяг подалі з очей. Тісно, звичайно, в однокімнатній квартирі, але, як то кажуть: «У тісноті, але не в образі».
Іра подивилася на Віктора
– Ти можеш пояснити, що сталося?
– Гроші на бенкет у ресторані мама взяла у кредит. Тепер, щоб розрахуватися з банком, вона вирішила пустити у своє житло квартирантів. Цей час поживе у нас
– Ось воно як?! Значить, на свято мені прийти заборонили! Зате посміли з’явитися до мене в квартиру в надії, що я вас годуватиму?!
– Я до сина перебралася! Маю право!
– Невже? Тільки ваш син тут живе без будь-яких прав – Ірина глянула на чоловіка – Це як розуміти?
– Ну, гаразд тобі! Не влаштовуй проблем. Мама поживе лише кілька місяців.
– А мені здається, що вона й дня тут не буде. Я рада, що ви чудово відзначили ювілей Раїси Микитівни. Але чому я маю тепер тулитися у власній квартирі з чужою жінкою?
– Потерпиш! Вона моя мати! – не вгамовувався Віктор – найближча для мене людина.
– Ось що, “близькі” люди! Викликайте таксі і швиденько вимітайтеся з моєї квартири!
– Досить влаштовувати істерики! Нікуди ми не підемо! Мама вже взяла з орендарів гроші на три місяці наперед.
– На дні народження у Раїси Микитівни було понад тридцять гостей. Якщо її дочка не прихистить вас, нехай це зробить хтось із гостей. Даю вам на збори пів години!
У сутінках біля під’їзду з горою коробок та сумок чекали машину мати та син.
– Ось, казала я тобі, що не твоя людина ця твоя Ірка! Безпардонна, нахабна та жадібна! Через неї ми залишилися на вулиці – вимовляла ювілярка хлопцеві. – Як вона могла так вчинити? Скупа, меркантильна, егоїстична особа!
У цей час Ірина дивилася вниз із четвертого поверху на знайомих, але таких чужих людей. З кожною хвилиною на душі ставало легше та вільніше, – які її роки…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
