З чоловіком ми живемо вже 6 років, дітей нема. Все у нас як у звичайній середньостатистичній сім’ї: побут, сварки, примирення, звичка, одним словом. Додому приходиш – чоловік удома, усі вихідні разом. Якщо він кудись вибирався з друзями, то це для мене свято. Вільний час на самоті дуже ціную, мені його катастрофічно не вистачає.
У зв’язку з цим я стала часто вибиратися в салони краси (рази у 2 частіше, ніж це робить доглянута дівчина моїх років), по магазинах та інше – аби не сидіти вдома з чоловіком.
Чоловік насторожено ставиться до моїх посиденьок у кафе з подругами, тому так я проводжу своє дозвілля рідше, ніж хотілося б. Часом вдається вибратися, але частіше зі скандалом – чоловік ревнує. Потім я почала затримуватися на роботі, щоб хоч якось побути наодинці.
Незабаром я помітила, що паралельно зі мною затримувався ще один співробітник. Ми почали спілкуватися ближче. Потім наші затримки на роботі плавно перейшли в посиденьки в кафе за філіжанкою кави, потім у вечері у ресторані, далі поцілунки і все інше.
Він був чудовий, а я, одурманена його красою та пристрастю, знайшла крила свободи. А вдома знову потрапляла в клітку.
Потім з’ясувалося, що мій коханець одружений, і мені стало від цього неприємно. Бувши такою ж ревнивою власницею, як і мій чоловік, я не могла змиритися з думкою, що з кимось маю ділити своє нове кохання. Тому й вирішила з ним розлучитися.
Моєї сили волі вистачило на місяць. Потім знову душевні розмови, поцілунки, пристрасть… Я почала розуміти, що ми такі різні, і що мене ніяк не цікавила його душа, мені не було цікаво, чим він живе. Я розуміла, що до мого розумного, успішного чоловіка йому дуже далеко.
Як часто буває в реальному житті, на цьому історія не закінчилася — все ускладнилося. Нещодавно у фітнес-клубі я познайомилася з одним хлопцем, який захопив своєю душею та розумом.
Я готова розмовляти з ним безперервно. У нас нічого з ним не було, але мене до нього шалено тягне. Я закохалася, не знаходжу собі місця. Ми листуємося щодня, дзвонимо одне одному, говоримо годинами. Все на рівні флірту, не більше. Не було жодних натяків на близкість, але мені хочеться бачити його знову і знову, хочеться відчути дотик його долоні.
Я не знаю що мені робити. Зі своїм колишнім коханцем я вирішила остаточно порвати, але я все одно боюся втратити чоловіка – це стабільність, звичка, гроші, нарешті. Але коли прокидаюся поряд із чоловіком, мені нудно.
Хочу бути тільки зі своїм новим знайомим із фітнес-клубу, але він не знає про існування чоловіка. І, боюся, що коли дізнається, нашим стосункам настане кінець.
Ось така ось у мене історія з життя, сподіваюся, хтось порадить безболісне та грамотне її вирішення.
