Ми з дружиною чекали на дитину. Вагітність моя дружина переносила важко, перші три місяці її сильно тошнило. Причому від усього, що пахне, вона така була сіра, як тінь.
Всі речі в домі, які видають запахи були сховані в куток. Ніхто не користувався парфумами. Вона не могла їздити в громадському транспорті, заходити в продуктові магазини, на вулиці їй теж було нестерпно. Потім стало легше, але в дитини з’явилися нові забаганки.
На 6 місяці живіт моєї вагітної дружини став круглий, як м’яч, її почало кидати з крайнощі в крайність, то вона хотіла поїсти кетчупу, то їла цукор прямо ложкою. Якось серед ночі вона прокинулась і попросила мене купити їй “Мівіну“.
Казала, що так хоче, що навіть запах її відчуває. Я пішов в цілодобовий магазин, купив відразу три пакета… Запарив дружині величезну миску, а вона, коли почула цей запах, то скривилася і не стала його їсти.
Абе більше всього запам’ятався випадок, коли мені довелося лізти на дерево за абрикосами.Здавалося – що тут такого, пішли і купили б на базарі в бабульок, але ж ні, синочку в животику подавай саме з дерева.
Ті, що в бабульок, бачите, не так пахнуть. Головною вимогою було те, щоб абрикос пахнув гілочкою. А як саме має пахнути абрикос моя дружина не могла пояснити.
Так ми обнюхали всі абрикоси, які продавалися на базарі. І дружина залишилась незадоволеною.
По дорозі додому ми проходили повз двір, де росли абрикоси, а вони там такі соковиті, великі, на гілочках висять, у моєї дружини (по її словам) аж слинки потекли.
Але вони висіли дуже високо. Тоді вона схопила мене за руку і зі сльозами на очах прошепотіла: “Дістань нам ці абрикоси“. Я розгубився, 20 років по деревах не лазив.
Запропонував потрусити дерево, а вона каже, що тоді абрикоси поб’ються і не будуть пахнути гілочкою, та і вона хоче, щоб вони були трішки тверденькі.
Люди кругом ходять, соромно на дерево лізти в дорогих туфлях. В результаті не видержав вмовлянь дружині, тим більше, що вагітним відмовляти неможна, і поліз.
Поцарапав всі руки, коліно почало хрустіти, але все ж набрав за пазуху довгоочікуваних абрикосів. Дружина не витримала і за лічені секунди з’їла їх всіх. Як тільки вона доїла, підходить до нас конс’єржка того будинку, в дворі якого і ростуть абрикоси, які пахнуть гілочкою.
– Хотіла вас сварити, але бачу, що ви для дитинки, то не буду, – каже вона, – сама ті ще причуди витворяла під час вагітності.
Ходіть зі мною, я вам драбину дам, так легше буде рвати, додому собі наберете. Я пішов з нею, взяв драбину і нарвав цілий пакет абрикосів. Ми подякували і пішли додому щасливі.
