І одного разу, в черговий раз задумавшись, чую, що хтось дуже голосно мені на вухо шепнув моє ім’я. Я аж відскочила назад метра на півтора. Тут же переді мною пролітає машина на величезній швидкості. Чи варто говорити, що мій Ангел-Хранитель врятував мені життя

Моя мама – людина, яка часто бачить віщі сни, які завжди збуваються. Про один випадок я вам розповім. Далі від першої особи.

Я була на дев’ятому місяці вагітності, і, природно, головним об’єктом моїх думок були швидкі пологи – поява на світ довгоочікуваної дитини.

Лікарі сказали, що народити я повинна в кінці травня, ну або 1-2 червня. Я дуже переживала, ночами погано спала, переверталася, але в одну з таких тривожних ночей я все-таки провалилася в сон.

І сниться мені, що йду я по коридору. Навколо багато дверей, я кожну смикаю, але не одна не піддається. І бачу, що з-під одних дверей пробивається світло.

Я заходжу туди, переді мною знаходиться ліжко в формі хреста, а поруч на стільчику сидить медсестра – молода дівчина – і каже мені: “Рано ти прийшла. Приходь 9 червня “.

Прокинувшись, я подумала, що це мені наснилося через постійні переживання про майбутні пологи. Але, як не дивно, народила я дійсно 9 червня.

Наступна історія знову ж розказана мені мамою, і її я теж напишу від першої особи.

Тоді я тільки приїхала в місто, в якому зараз живу. Місто це хоч і невелике, але в порівнянні з рідним – мегаполіс.

Я, тоді ще не звикла до такої кількості автомобілів, частенько переходила дорогу, блукаючи десь далеко в своїх думках. І одного разу, в черговий раз задумавшись, чую, що хтось дуже голосно мені на вухо шепнув моє ім’я.

Я аж відскочила назад метра на півтора. Тут же переді мною пролітає машина на величезній швидкості. Чи варто говорити, що мій Ангел-Хранитель врятував мені життя.

Наступна історія сталася з моїм татом ще до мого народження. Вона схожа на попередню. Далі зі слів тата.

Я не спав три доби, їхав вночі один в інше місто. Дорога порожня, жодної машини, і я пам’ятаю, що їхати потрібно прямо кілометрів 7-8.

Сам не помітив, як заснув прямо за кермом. Прокинувся я від того, що мене покликали на ім’я дуже голосно і чітко. Я від страху і подиву загальмував, вийшов з машини і закурив.

Заспокоївшись, поїхав далі, але вже значно повільніше. Через 100 метрів був різкий поворот вліво, а прямо – ремонтні роботи.

Ці історії змушують мене замислитися над тим, що ми в цьому світі не одні. Дякуємо за увагу.

You cannot copy content of this page