Всім привіт, хто читає мою історію! Хочу розповісти про те, як я жила два роки тому і як сильно змінилося моє життя досить за короткий проміжок часу.
Вся річ у тому, що я інтроверт, родом з маленького містечка. Останні роки мого життя були пеклом через наявні психологічні проблеми й бар’єри, збудованих мною ж. Але що поробиш, в житті не все було гладко, багато труднощів, переживань, які в результаті привели до того, що я стала відлюдником з купою фобій.
Всі родичі говорили, що я просто прикидаюся і мені так зручно жити. Ну так, звичайно. Не виходити з дому, не мати роботи постійної, боятися померти від самотності. Дуже зручно. Але хто це розумів, крім мене. Як це боляче і страшно.
Перебуваючи вдома я проводила багато часу в інтернеті й там познайомилася з одним хлопцем, який жив в Києві. Ми почали з ним спілкуватися, про все і потроху, він мені дуже сподобався.
Вперше за скільки років я відкрилася людині та мені це подобалося. А потім він запросив мене в Київ. Звичайно, мови про те, щоб їхати, і бути не могло. Адже я боялася навіть з дому вийти, а тут їхати в чуже місто, величезне, галасливе. Це було моїм кошмаром, якщо не гірше.
Але його підтримка, спілкування допомогло мені, вселило тепло, надію. Я почала займатися з психологом, потихеньку ходити, боротися зі страхами. А потім він приїхав за мною і забрав до себе. Звучить казково.
Мені було дуже страшно, але я повністю довірилася йому і ми вже півтора року разом, я впоралася з багатьма проблемами й намагаюся боротися з залишком тих труднощів, які мене переслідують. Головне, це віра в людину, підтримка в скрутну хвилину. І по суті, нещастя, яке трапилося зі мною, стало причиною щастя, хоч я і не знала про це. Вірте в себе і нічого не бійтеся!
