Ігор тоді домовився зі своєю бабусею пожити якийсь час у неї. Вона була не проти, їй запропонували платити гроші за квартплату і за мою тимчасову прописку. Однак це були кошмарні дні в моєму житті: без прописки, в чужому місті, без рідних і близьких, хлопець весь час на роботі, і ця стара, яка дивилася на мене вовком і цідила крізь зуби, що я дурна з провінції, неосвічена

Ця історія про те, як я зрозуміла найголовніше – бігти від проблеми, якою б страшною вона не здавалася – не вихід. Мені було трохи понад 20 років, проблеми вдома, постійні сварки з матір’ю і одне бажання – втекти від цього всього якомога далі. Тоді-то я і познайомилася з хлопцем з іншого міста.

Ми багато спілкувалися, проводили цілі ночі за бесідою по скайпу, поки одного разу він не запропонував мені кинути все і переїхати до нього. Я погодилася. Потім було важке знайомство з моїми батьками, сльози, соплі, і я нарешті поїхала, як я тоді вважала, в нове життя.

Але так вийшло, що найняти квартиру у нас не вийшло, і мій обранець і рятівник домовився зі своєю бабусею пожити якийсь час у неї. Вона була не проти, їй запропонували платити гроші за квартплату і за мою тимчасову прописку.

Однак це були кошмарні дні в моєму житті: без прописки, в чужому місті, без рідних і близьких, хлопець весь час на роботі, і ця стара, яка дивилася на мене вовком і цідила крізь зуби, що я дурна з провінції, неосвічена , злиденна, що я дівчина легкої поведінки й багато ще гидкого.

В обличчя вона мені це сказала через тиждень, тиждень, який я не входила з нашої кімнати, боячись зіткнутися з цією жінкою, вона дорікала мені навіть в тому, як я мию її собаці лапи.

Вона влаштувала грандіозний скандал, в якому з’ясувалося, що вона з самого початку не хотіла мене бачити тут і щоб я збирала свої пожитки й котилася куди якомога далі у свою провінцію. Їй не було цікаво, що це на мої гроші ми купили квитки, на мої гроші повинні були наймати квартиру, на мої гроші жити. Все, що її хвилювало – що я бридка і я повинна забратися з її квартири.

Ми зібралися і поїхали в мою провінцію. Удвох. Все, що я чула на прощання, це крики про те, що я повія і я заманюю її бідного хлопчика у свої лапи.
Мої батьки допомогли нам чим могли. Живемо вдвох, своє житло, без ремонту, сяк-так зводимо кінці з кінцями, у мене навчання на заочному відділенні, він працює, правда, тут йому, звичайно, набагато важче в цьому плані, ні зв’язків, ні друзів.

Але я не сумую, знаю, що ми прорвемося. Бабка не дзвонить і не пише, але через інших родичів до мене дійшли чутки, що вона ллє крокодилячі сльози й просить нас повернутися, щоб ми жили з нею і допомагали їй, але, думаю, вона просто не засвоїла урок.

А я засвоїла. Не варто бігти від проблем. Цим вчинком я створила тільки ще більше проблем, але це так само був неоціненний життєвий урок.

You cannot copy content of this page