З юних років я мріяла про сім’ю, мріяла зустріти гідного чоловіка і закохатися. На третьому курсі інституту в мою групу перевівся хлопець, на ім’я Ігор. Ігор був красивим, ставним, але сором’язливим, він відразу мені сподобався, але підійти сама я не наважувалася.
Ігорю я теж подобалася й одного разу він запропонував проводити мене до мого будинку.
Побачення виявилося казковим, ми були бідні, грошей на кафе не вистачало і щоб зробити приємне, Ігор подарував мені одну троянду, пелюстки якої я зберігала потім довго. Я літала, поруч з ним серце билося, як птах, і я зрозуміла, що це мій чоловік.
Час минав, ми закінчили інститут, одружилися, будували плани на майбутнє. Я вступила до аспірантури, стала викладати на кафедрі й хотіла зробити кар’єру в науці.
Ігор довго шукав роботу, за фахом влаштуватися не зміг і пішов менеджером у фірму з продажу вікон. Він зажурився, грошей не вистачало, я підтримувала чоловіка і сподівалася на краще. Почуття мої до нього стали спокійніше, дорослішими, я любила його і довіряла. Ігор же став дратуватися, міг вилаятися, якщо я затримувалася на роботі, критикував мій одяг, казав, що дисертація, яку пишу, нікому не потрібна і що від паперової діяльності немає ніякої користі, пішла б краще працювати менеджером, грошей було б більше в сімейному бюджеті.
Поступово з суконь і строгих блуз, я переодягнулася в джинси, перестала користуватися косметикою, на голові носила «пучок» і виглядала старшою за свої роки, я тоді не сумнівалася в словах чоловіка, думала дійсно, якщо він говорить, значить я повинна змінитися.
У колі друзів Ігор забороняв мені розповідати про роботу, говорити я повинна була тільки на абстрактні теми, не пити алкоголь, щоб раптом не розсміятися не до ладу, одягатися в той одяг, який він для мене вибрав, щоб друзі не подумали, що я «розпусна дівка з декольте ».
Я ображалася спочатку, але потім забувала ці «невинні» зауваження, зроблені з посмішкою на обличчі.
Так тривало два наступні роки, я змінилася до невпізнання, постійна критика і причіпки вибили мене з колії, я пішла з роботи, щоб повністю присвятити себе чоловікові, але Ігор все одно був незадоволений і знаходив привід, щоб причепитися.
Після чергового скандалу і безсонної ночі в сльозах я опинилася в кабінеті психолога. З її допомогою я побачила себе і ситуацію в цілому з боку, зрозуміла, що прохання змінити гардероб це невпевненість Ігоря в собі й ревнощі, якщо я маю добрий вигляд і можу комусь сподобатися, прохання не говорити про роботу в дружньому колі – його страх здатися невдахою на моєму фоні, критика дисертації – виправдання своєї ліні та кар’єри на безперспективній посаді.
Щоб піднятися самому, простіше було принизити дружину і виглядати крутим на моєму фоні. Не відразу я погодилася з тим, що людина, яку я любила, якого підтримувала і в якого вірила зруйнував мою особистість.
Але я отримала досвід і знання, що ніколи не можна дозволяти комусь міняти тебе, диктувати що і як робити, що носити, про що говорити, порушувати особисті кордони, ніколи не можна зраджувати собі, кидати улюблену справу і зраджувати собі.
З Ігорем ми розлучилися, я знову вийшла заміж, на той час, коли морально відновилася моє місце було вже зайняте і я влаштувалася іншу на роботу, чоловік мене любить і підтримує.
А Ігор так і працює менеджером в тій же фірмі, іноді телефонує, каже, що любить і просить повернутися, але я не сприймаю його серйозно, у мене інше життя.
