Відбулася ця історія просто. Але ось уже мені п’ятдесят три роки, а я її пам’ятаю і навряд чи коли забуду. Були часи перебудови у нас в селищі проводили всілякі експерименти. Створювали колективний підряд. Дурні всілякої було багато. Хотіли придумати таку систему щоб селяни працювали з ранку до вечора цілий рік, а зарплату отримували по випуску продукціі.
Але тоді це не спрацювало. Ми тоді ще не були рабами, і до нашої думки ще прислухалися. Зараз з селян зробили безправне бидло. Все розвалили. Ми нічого не виробляємо. Кожний живе як може, хтось розводить корів, хтось поросят, хтось косить сіно і продає.
Загалом живемо як можемо. Але і на це наша »улюблена» держава хоче накласти лапу на все. Придумали податок на самозайнятих, зовсім сором втратили. Скоро податок на лазні, на сокири і на бороди введуть. Бо якомусь то синочку олігарха не вистачає на героін. Ось так і живемо…
Але написати хочу не про це. В кінці вісімдесятих була на селі программа житло молодим спеціалістам. Ось і потрапив під таку програму мій старий дружок. Можна сказати що ми виросли разом на одній вулиці. Але з роками яксь по тихеньку наші доріжки стали разходитися. Ось йому то за цією програмою було виділено кошти, і він з бригадою будував собі коттедж.
За літо збудували будинок. Внутрішньою обробкою котеджу він практично займався сам. В той час він переїхав на нашу вулицю і став моїм сусідом через дім. Вечорами він ходив в свій котедж і займався ремонтом. Фарбував, робив опалення.
Я приходив до нього в гості. Коттедж був двох етажний. Роботи було багато. І ось одного разу повернувшись з чергових гостей, я якось із заздрістю сказав батькові. Що який хороший будинок побудував собі Микола.
Тато на мене якось не добро подивився, а потім запитав у мене. Тобі скільки років? Я відповів, двадцять чотири. Руки, ноги є? Запитує він. Є говорю. Здоровий? Відповідаю, що так. Так зароби собі не двох поверховий і трьох поверховий котедж, не заздри, і ви знаєте мені стало так соромно. З тих пір я весь час згадую ці слова батька перш ніж комусь позаздрити. Батько тоді точно мені пояснив що таке людська заздрість. Історія проста але повчальна.
- Мамо, ти зовсім з розуму вижила?! - Гнат влетів у передпокій. Кинув ключі на…
- Ти зовсім… Ніно! Рідній матері подзвонити раз на два тижні для тебе великий подвиг!…
Валіза впала з антресолей прямо зятю під ноги. Сергій відстрибнув, поправив окуляри, потім сів навпочіпки.…
Той, хто скаже, що до шлюбу Олег підходив винятково розважливо, буде неправий. Зовсім неправий. До…
Віра була симпатичною скромною дівчиною. Її подружки вже з восьмого класу почали зустрічатись з хлопчиками,…
Ольга повернулася додому пізно ввечері після зміни. Жовтнева темрява вже огорнула місто, ноги гули від…