Ми вчилися в одній школі. Я був на клас старше і ми жодного разу одне одного не помічали. Чому? А ніхто не знає, хоча в її класі вчився мій хороший друг.
Але в грудні мій друг розповів мені те, що полюбив однокласницю і швидше за все це взаємно. Через пару тижнів він почав зустрічатися з цією однокласницею.
І ось я йду на тренування і помітив силует дівчини. Я одразу зрозумів те, що вона та сама, про кого говорив мені друг. Ми перетнулися і привіталися. І я пішов далі, нічого не підозрюючи.
Холодний зимовий вечір. Дзвонить її хлопець Сашко і говорить, що його дівчина Крісті одна недалеко від мене, а він не може до неї вийти. Я відразу запропонував вийти і проводити її додому. І з того все почалося.
Ми йшли, розмовляли і не дивлячись на мороз мені поруч з нею було настільки тепло, настільки затишно, що я навіть занервував. Я не соромився при ній бути собою. Було відчуття ніби я її знаю багато-багато років і взагалі, що це моя людина. Тоді мене видало те, як я на неї дивився.
Проходить деякий час і Сашко пише мені про те, що він холодний до дами свого серця і просить про допомогу, щоб із нею порвати по м’якому. Я не міг відмовити другу дитинства і не усвідомлюючи того, що я, допомагаючи йому розлучитися, будую для себе фундамент.
Кінець березня. Тепер дама серця моя! Та сама, яку я шукав. Проста, з правильною позицією в житті, ласкава, кароока.
Наша любов з нею загорілася до такої сили, стільки тепла і турботи, що можна було розтопити льодовики.
У неї була мрія. Вступити до театрального в столиці. І вона цього досягла і поїхала.
А я залишився. У мене не було в ній ніяких сумнівів. Я знав те, що вона вірна мені. Завдяки їй я відвідав столицю. І подальші плани були, що я після армії переїду до неї і будемо будувати своє життя.
Початок березня. Я відчуваю, що щось не так.
І я мав рацію. Вона вже не відчуває тієї сильної любові, яка була. І в чому моя провина я не знаю. Я не залишав її без підтримки в скрутну хвилину, я допомагав всяко як міг і навіть грошима. Я поповнював їй рахунок у телефоні, скидав гроші на те, щоб вона поїла, якщо не встигла до виходу. Я взяв ці дрібниці на себе. Будь я поруч – взяв би набагато більше.
Початок квітня. У мене день народження. Провів я його в повній самоті. Пляшка вина, зубний біль…
Через 4 дні отримую довге смс. Про те, що ми не можемо бути разом. Вона не може тягнути двох з дна, ми різного ґатунку люди. Тут я з нею згоден. Я не закінчив школу із золотою медаллю, я не такий розумний і начитаний, як вона. І взагалі я живу в якомусь селі, звідки і вона родом, а вона в столиці.
Я при ній завжди стримувався, ніколи на її психи не відповідав тим же і навіть в цей раз я спокійно прийняв це.
І моя душа була настільки порожня, що я не міг її нічим заповнити. Моя любов до неї як і раніше палає, скільки б разів я не говорив про те, що я її ненавиджу і більше не допоможу їй. Я завжди їй допоможу і в душі буду кохати до тих пір, поки в багатті моєї любові не згасне останнє вугіллячко!
Я люблю тебе!
