Іван та Свєта з натягнутими посмішками дивилися фотографії з відпустки родичів. Там тобі й пальми, там тобі й море, й екзотичні коктейлі. Іван та Свєта так старанно утримували на обличчях доброзичливі посмішки, що обличчя від цього вже відчутно втомилось та почало боліти

Іван та Свєта з натягнутими посмішками дивилися фотографії з відпустки родичів. Там тобі й пальми, там тобі й море, й екзотичні коктейлі. Іван та Свєта так старанно утримували на обличчях доброзичливі посмішки, що обличчя від цього вже відчутно втомилось та почало боліти.

Нарешті це катування скінчилося. Фотографії було переглянуто, розповіді про відпустку вислухані, чай допит, що дозволило Івану та Свєті розпрощатися з родичами та вирушити додому.

Дорогою додому Іван та Свєта мовчали. А що обговорювати? Що грошей на відпустку вони не мають, вони й так чудово це знали. Попереду ось-ось їх чекає жадібний рот іпотеки, тому ні моря, ні пальм, ні коктейлів найближчим часом Івану зі Свєтою не загрожує.

Родичам вони якщо й заздрили, то лише трішки. Зрештою родичі набагато старші, тому вже встигли сьорбнути проблем. І будинок звели, і дітей виростили, і ось, на відпустку собі заробили.

Іван та Свєта поки що лише планують вплутатися в іпотеку, діти лише в перспективі, як і відпустка. Тому їм поки що залишається лише зітхати, дивитись на чужі фотографії та намагатися не заздрити.

– Нічого, і в нас теж будуть ще моря, пляжі та фотографії з них, – спробував підбадьорити дружину Ваня, але від кислого виразу обличчя Свєти йому навіть у роті здався смак лимона.

Проковтнувши миттю зібрану в роті слину і намагаючись не думати про лимони, сіль, нову машину та інші слюностимулюючі речі, Іван намагався думати про щось інше.

Думки зосередилися навколо відпочинку. До відпустки ще далеко, та і який толк від неї, якщо вона у листопаді, а на поїздку до теплих берегів грошей немає. А що коли… Івану вдалося схопити за хвіст цікаву думку, і він став радісно її думати.

Весь наступний тиждень Іван кудись зникав вечорами. Вигляд він при цьому мав стомлений та загадковий. Свєта почала було думати у бік появи коханки, але до коханок такий пом’ятий вигляд не носять.

На всі запитання своєї другої половинки Іван загадково посміхався та обіцяв, що скоро вона все сама дізнається, а поки що не треба його діставати. Свєта хотіла образитися, але їй було ліньки. Якщо вже ображатись, то з розмахом. А тут на роботі завал, на вулиці спека, про який розмах може йтися?

До вихідних Іван став загадковим до самого не можу. Таємничим голосом він сповістив Свєті, що в суботу на неї чекає подорож, яку вона точно оцінить. Свєта, яка чудово знає їхні фінансові можливості, недовірливо хмикнула, але сперечатися не стала.

У суботу вранці Іван посадив дружину в машину, зажадав, щоб вона заплющила очі та не підглядала. Свєта хотіла було запротестувати, але Іван наполягав, що або так, або ніхто нікуди не їде, він дуже старався, і не дозволить декому псувати сюрприз.

Свєта зітхнувши зав’язала очі, але навіть так вона вже через п’ятнадцять хвилин шляху зрозуміла, що їдуть вони на дачу. Ось яма, в яку вони завжди влітають правим заднім колесом, ось довгий світлофор, а от і сірководнем запахло з відчиненого вікна.

На питання, чи можна їй зняти пов’язку, адже вона і так в курсі, куди вони прямують, Іван рикнув злагодженим дуетом з глушником, і Свєта припинила ставити дурні питання.
Нарешті машина зупинилася, але Свєті було наказано поки не виходити та не знімати пов’язку. Свєта важко зітхнула, але вирішила не нервувати чоловіка. Стежкою у бік дачі ритмічно захлюпали шльопанці чоловіка.

З дільниці долинали якісь звуки метушні та цілком чіткий мат Івана, а хвилин через десять, коли у Свєти вже скінчилося терпіння й обличчя під пов’язкою вже нестерпно свербіло, знову почулися кроки чоловіка.

Іван підійшов до машини, відчинив двері, взяв дружину за руку і повів її кудись углиб ділянки. Кілька разів Свєта чіплялася за шланг, що не додало їй настрою, але ось нарешті вони зупинилися, і Іван з незрозумілим хвилюванням у голосі скомандував знімати пов’язку.

– Ну нарешті, я вже ду … – Свєта стягнула пов’язку й осіклася на півслові.
На тому місці, де ще два тижні тому була грядка з кабачками, була викопана велика яма прямокутної форми, дно прикрите якимось синім поліетиленом, і явно зображує з себе басейн.

За басейном була розтягнута фіранка для ванної з малюнком морського берега, що відгороджує басейн від виду решти городу, а поруч сиротливо притулилася штучна пальма, примотана скотчем до яблуні.

– Якщо ми не можемо поки що виїхати на море, то море вирішило приїхати до нас, – сповістив Іван, уважно відстежуючи реакцію дружини. Свєта стояла з відкритим ротом і розглядала витвір мистецтв чоловіка.

Навколо Івана та Свєти нарізала кола їхня такса Люся, до жилета якої Іван приробив подобу акулячого плавця.

– Не сподобалося, так? – В’ялим голосом запитав Іван, передчуваючи гнів за загублені в розквіті років кабачки, але в цей час Свєта вийшла зі ступору.

Вона верескнула і кинулася чоловікові на шию, цілуючи його, куди попало. “Акула” Люся продовжувала гасати кругами та почала ще й гавкати, мабуть, теж від надлишку почуттів.

– Ванько! Ти в мене найкращий! – Випустивши контрольний поцілунок чоловіку лоб і прямо в шортах і футболці кинулась у викопаний Іваном басейн. Слідом за нею кинулася місцева акула Люся.

Поки Свєта та Люся радісно хлюпалися в басейні, Іван кудись пішов, а потім повернувся до дружини, тримаючи щось у руці.

– Ось, вирішив, чого добру пропадати, тим більше кокосів у нас тут все одно не росте, – похнюпився Іван, простягаючи Свєті кабачок, усередині якого плескався якийсь коктейль. З кабачка стирчала парасолька та соломинка.

– Все як на найкращих курортах, – усміхнулася Свєта, блаженно розвалившись у басейні та чухаючи за вухом акулу Люсю.

You cannot copy content of this page