Ніколи б не подумала, що перестану спілкуватися зі своєю сестрою, яка звинуватила мене у всіх своїх невдачах, прогуляла половину батьківської квартири та дорікає мені за те, що я вдало вийшла заміж! Але все-таки головний скандал вибухнув у нас через нерухомість, яка залишилася від батьків.
Наші батьки залишили нам спадок – двокімнатну квартиру. Після школи я поїхала вчитися до столиці, де й познайомилася із майбутнім чоловіком. Як з’ясувалося, ми з ним були з одного міста. Закінчили навчання і проживши кілька років у чужому місті, ми все-таки вирішили повернутися до рідного міста. Тим паче нам було де жити. Чоловік мав однокімнатну квартиру.
Сестра весь цей час спокійно жила в нашій спільній квартирі та не напружувалася. Я її не чіпала, але попередила, що квартиру, швидше за все, продаватимемо, оскільки ми з чоловіком хотіли розширити свою житлоплощу. Сестра погодилася, сказала, що нема проблем. Тільки попросила попередити її наперед.
Ми з чоловіком почали відкладати гроші на покупку нової трикімнатної квартири. Постійно працювали, у всьому собі відмовляли. Ми мали мету, і ми до неї йшли. Вирішили, що однокімнатну продавати не будемо, щоб було підстрахування, мало що. Допомоги нам чекати не було звідки, батьки, на жаль пішли з життя, а родичів не було. Сподівалися лише на себе.
Збирали гроші близько трьох років, накопичили велику суму. Тим більше у чоловіка з’явився несподіваний спадок від тітки по матері: дача та кімната у гуртожитку. Все це ми вдало продали та додали до своїх заощаджень. Гроші були, тепер можна планувати переїзд.
Сестра весь цей час спокійненько жила у квартирі, встигла двічі вийти заміж і розлучитися. Ні про що не переймалася і не шкодувала. При цьому за квартирою зовсім не стежила. Коли я їй заїкнулася про косметичний ремонт, вона витріщила на мене свої очі та сказала:
– І навіщо він? Все одно продаватимемо. Ну, якщо хочеш, роби сама, а в мене немає грошей, я відкладаю на нову квартиру. У мене мрія купити нерухомість біля моря. І я вже навіть придивилась до кількох варіантів.
Ну мені вже точно самій не хотілося цим займатися. Тому залишили все як є.
Настав довгоочікуваний момент, і я попередила сестру про продаж. Вона погодилася. З’їхала вона раніше, десь за три місяці після нашої розмови. Зібрала речі та поїхала, мабуть, до нового чоловіка.
Як тільки вона виїхала, ми звільнили квартиру від зайвих меблів та виставили її на продаж. Але все виявилося не так швидко, як хотілося. Минуло пів року, а квартира все не продавалася. З сестрою ми не бачилися і тут раптом вона вирішила мені зателефонувати, а причина, виявилася, дуже вагома:
– Юль, позич мені грошей на покупку квартири, там такий варіант, просто бомба! Це те, що я мріяла. Хазяйка погодилася почекати тиждень, поки я знайду необхідну суму. Будь ласка! Я потім тобі все віддам, коли квартиру продамо!
Я не могла їй однозначно відповісти, мені треба було порадитись із чоловіком. Це дуже складне рішення. Тим більше я знала нерозсудливість своєї сестри, не хотілося мені потім шукати і її, і свої гроші. Увечері ми з чоловіком почали обговорювати ситуацію, що склалася.
Давати їй гроші в борг – не хотілося. Тоді чоловік запропонував ідеальний варіант: ми купуємо у сестри її частку, за ці гроші, що залишились беремо в кредит трикімнатну квартиру. Таким чином, однокімнатну чоловіка і цю двокімнатну здаватимемо і зможемо виплачувати щомісячний платіж.
Це був відмінний варіант, при якому ніхто нікому нічого не буде винен. Сестра з радістю погодилася на таку пропозицію, і ми швиденько провели угоду купівлі-продажу.
Після цього Катя відразу поїхала на краще життя, а ми купили нову квартиру. Зробили там ремонт та стали готуватися до поповнення нашої родини.
Три роки ми жили спокійно. Я пішла у декретну відпустку, у нас було вже двоє дітей. Квартири ми здавали та цими грошима платили кредит за нашу трикімнатну. Жили не в розкоші, але в достатку. Сестра за весь час практично не дзвонила.
Одного разу вона зателефонувала поскаржитися, що квартиру вона проґавила і тепер шукає нове житло, а так просто вітали одне одного зі святами, але ніколи особливо про життя одне одного не розпитували.
І ось Катя повернулася до рідного міста. Як з’ясувалося, вона повернулася назавжди. Нерухомість вона так і не купила, а всі гроші просто прогуляла та витратила.
– Жити мені нема де. Тому житиму тут. Ти продала батьківську квартиру?
– Ні, в ній живуть люди, – відповіла я.
– О, добре, зраділа Катя – я поживу в ній небагато, поки не придумаю, що робити.
На це я не могла погодитись, я сказала, що квартира здається і в нас договір, який ми розривати не збираємося.
– Все, що я можу тобі запропонувати, – це пожити у нас деякий час.
Сестрі подітися було нікуди, і вона погодилася. Але надовго її забракло. Вона почала голосити, що їй все заважає, вона не може нормально жити, діти її дратують. І на тлі всього цього вона не може сконцентруватись на пошуку роботи.
– Я втомилася, я хочу тиші та свій власний кут. Давай я все-таки переїду в батьківську квартиру, – сказала Катя.
Я здивувалася.
– По-перше, це квартира моя та чоловіка. Якщо ти забула, то ми її купили. А по-друге, не треба говорити про постійний шум: діти сплять, ми ходимо на прогулянки. Що тобі не подобається?
Наш діалог перейшов у лайку, і я з’ясувала, що у Каті з’явився чоловік і їй нікуди його покликати. Чоловік її живе з батьками, а на оренду у них немає грошей.
Такого нахабства я не могла стерпіти. Я їй сказала, що все залишиться як є, і про двокімнатну квартиру можеш забути. На що сестра випалила:
– Звичайно, тобі добре, вийшла вдало заміж. Три квартири собі захапала, а сестру надвір виганяєш.
Такого хамства я витримати вже не могла. Дала їй тиждень на пошуки житла, а потім нехай іде куди схоче. Як таки добре, що я її не пустила у свою квартиру. Вона, головне, прогуляла всі гроші, а мене тепер робить винною. Ну вже ні.
Через тиждень сестра зібрала свої речі та пішла у невідомому напрямку. Вона не пропаде, і я її не шкодую, сама у всьому винна.
