Я вже 11 років у розлученні. Є онук, цікава робота, і не одна. Живемо разом з донькою-школяркою. Перші роки після розлучення ще сподівалася зустріти чоловіка для спільного життя, але траплялися такі кандидати, що вирішила – вже краще буду одна.
Вже досить давно зустрічаюся з одруженим чоловіком. Так, знаю, що це погано! Повірте, сама не в захваті. Але зовсім ставити хрест на своєму особистому житті ще не готова.
Ми розлучалися на кілька років. Потім він знайшов мене, ми знову стали зустрічатися. Мені добре, коли він поруч. Сумую і завжди чекаю, коли приїде. Але тепер він постійно хвалиться своєю сім’єю, своїм новим будинком, своїм сином. Про дружину завжди говорить тільки хороше, тільки «ми». Мені це не приємно. Наче я мужик, а він зі мною силами міряється.
Намагалася це припинити. Просила не розповідати, говорила, що мені це неприємно. Безпосередньо питала: «Навіщо я тобі, якщо у тебе в житті і так все так прекрасно?» Одного разу просто розлютилася і попросила не турбувати. Кілька місяців він мовчав, тепер знову пише. Що йому від мене потрібно, я і так розумію. Але от навіщо ці розмови, це хвастощі? Чого він цим домагається?
Ірина, 47 років. Порада від психолога.
Ірина, у вас влаштоване життя: ви пишете про професійну реалізацію, про дітей і онуків і про досить неоднозначну ситуацію у відносинах з чоловіком. Як я розумію, ці відносини тривають вже кілька років, тобто вони стійкі. І вас все влаштовувало до моменту появи розмов про сім’ю.
Можу припустити, що партнер довіряє вам і хоче поділитися своєю радістю. Тільки він не особливо віддає собі звіт, що, розповідаючи про дружину і сина, заподіює вам біль, змушує ревнувати і, можливо, завдає шкоди вашій самооцінці. Адже ви опиняєтеся в ролі коханки.
Ви вважаєте, що ваш партнер хвалиться і намагається з вами змагатися. Вся ця заплутаність походить від того, що ви зважилися на відносини з чоловіком, у якого є сім’я, а значить, ваша роль свідомо «тіньова». Вас як би немає в його житті, але ви все-таки є.
Навіть таке інтервальне спілкування дозволяє вам прив’язатися одне до одного, відчувати почуття. І складно тримати межі допустимого, мовчати про те, що приносить в життя щось важливе. Хочеться ділитися цим з тим, кого вважаєш своєю близькою людиною. Але для вас такий акт довіри виглядає як напад.
