Я три роки була одружена. Спершу чоловік здавався мені непоганою людиною. Але, з’ясувалося, що він вважає за краще жити за принципом «кожен сам за себе». Моя мама – літня людина. Я в неї з’явилася, коли вона була вже не молодою.
Тому вона боялася взагалі напружувати мене якимись порадами. Хоча допомогти, особливо фінансово, теж не могла. Я звикла, що у нас із нею теплі стосунки. І після одруження намагалася забігти на годинку: посидіти, поговорити, залишити трохи грошей.
Майже відразу це стало дратувати чоловіка. Він вважав, що тепер я маю «крутитися навколо нього». Поспішати додому, годувати його, і обов’язково збирати усі вільні гроші на спільне майбутнє. В принципі, чоловік так і робив, скрупульозно записуючи, скільки вніс у скарбничку щомісяця.
Я навіть почала відчувати певну провину, що не настільки «віддана нашим стосункам».
Все стало на свої місця, коли мама тяжко захворіла. Їй була потрібна термінова операція, і тривалий курс відновлення. Безоплатна черга тривала роками, тому вона просто могла не дочекатися.
Лікар запропонував звернутися до приватної клініки, куди пішов працювати його учень. Але, необхідно було зробити передплату. Звичайно, я прийшла з цією проблемою до чоловіка. На що він відповів категорично:
– Ми живемо у найкращій країні, де ці операції робляться безплатно. Тому, нехай мама чекає на чергу, й не варто нічого витрачати.
Звичайно, я була шокована, та обурена. Ми дуже посварилися, а на ранок я все вирішила. Розділила накопичені гроші рівно навпіл, зібрала речі, та пішла назавжди.
Цього вистачило на перший внесок, і матусю забрали на підготовку. Чоловік обривав дзвінками мені телефон, але я навіть не взяла слухавку. Слухати його я не хотіла, він мені вже все сказав, що хотів, і я просто занесла його до чорного списку. Моя подруга жила прямо навпроти клініки і я, щоб не витрачати час, періодично спала в неї.
Хоча основний час сиділа у лікарні, взявши відпустку на роботі. Там, у лікарні, біля апарату з кавою, випадково зустріла чоловіка. Він не мав дрібних купюр, щоб узяти собі напій, і я просто купила йому каву. Ми розговорилися, і я заїкнулася про фінансові проблеми через операцію мами.
Виявилося, що він тут теж не з гарного приводу. Його колишня дружина зважилася на пластичну операцію, яка пройшла вкрай погано. Зараз він перевіз її в цю клініку і намагається врятувати, заради їхньої спільної дитини. На цьому наша розмова обірвалася, адже його терміново покликали до лікаря.
Наступного разу ми зіткнулися ввечері. Його дружини не стало, й він був дуже стурбований, як повідомити це синові. Тому розмова була короткою. Я на третю зустріч навіть не розраховувала. Але вона виявилася моїм порятунком. Олександр чекав на мене спеціально.
Він прийшов оплатити лікування моєї мами. Просто так. Він сподівався, що це зарахується його колишній дружині на небі. Після лікування мамі стало набагато краще, а ми із Сашком почали зустрічатися. Поступово життя налагоджувалося, і я оформила розлучення з колишнім.
На роботі мене зустріли з підтримкою та розумінням. Але головне було попереду.
Через сім місяців після нашого знайомства, мій коханий запропонував мені переїхати до нього. Було одне “але”, як сприйме цю звістку його син-підліток.
Переїзд справив на мене враження. Але сталося зовсім не те, чого побоювалася. Навпаки, Сашко зустрів мене, як королеву, оточив турботою й увагою. А ось свого сина Єгора він тримав у «їжакових рукавицях». Якщо я починала прибирати будинок, коханий одразу намагався допомогти, або казав, яка я гарна ґаздиня.
Єгор же повинен був самостійно прибрати свою кімнату, і винести дорогою до школи пакет зі сміттям. І це був його обов’язок, без жодних похвал. При поході в магазин Олександр цікавився, чого б я хотіла з’їсти. Єгор мав задовольнятися тим, що дали. Але одного разу навіть я не витримала.
Хлопчик прийшов зі школи з сяючими очима і сказав, що отримав найвищий бал у класі з математики. Причому за підсумковою контрольною роботою. Звичайно, що я стрибала по кімнаті разом з ним, поки не прийшов Сашко. Він байдуже глянув на сина, і заявив, що так і має бути.
– Не вистачало, щоб ти вдався у свою матір, – додав він.
Звичайно, у хлопчика трапилася істерика. Мені теж було незрозуміле таке ставлення. Тим більше, що цієї жінки вже не має на світі! Спробувала захистити Єгора, але коханий безапеляційно заявив, що «це не моя справа». І що він виховуватиме свого сина, як вважає за потрібне.
Бо вже раз довірив виховання жінці, яка зробила з сина «морального виродка». Я спробувала розпитати його докладно, що він має на увазі. Але Олександр не захотів говорити на цю тему.
Зараз я не розумію, як поводитися в даній ситуації., навіть не знаю, що у них сталося.
Але не можу бачити таке ставлення до дитини. Кинути все, теж не в змозі. Адже мене Сашко буквально носить на руках. Та й фінансові проблеми, пов’язані з лікуванням мами він справно допомагає вирішувати.
Становище речей, коли в родині щось, когось «не стосується», викликає в моїй душі просто ураган. Підкажіть, чи є думки, як достукатися до чоловіка, щоб він пояснив свої вчинки? І чи варто мені побоюватися, і на собі, чи своїй дитині відчути надалі таке зверхнє «виховання»?
