Давно це було, років двадцять тому. Працювала я тоді екскурсоводом в краєзнавчому музеї, а начальником відділу була Фаріда – красива жінка років 40, здається, татарка.
Її чоловік, кадровий офіцер, високий і ставний, служив десь на військовій базі недалеко від міста. Загалом, красива була пара, і любили вони одне одного сильно, це було видно по їхнім стосункам – дуже добрим і довірчим.
А ось, власне, і сама історія.
Справа була навесні. На 8-е березня коханий чоловік подарував Фаріде гарненькі золоті сережки з красивим синім каменем – сапфіром. Вони дуже йшли до її яскраво-синім очам і ніжній шкірі. Ми всі милувалися нею. А вона принесла пляшку шампанського і сказала:
– Мій чоловік вітає жінок нашого відділу зі святом!
Ми дружно випили, побажавши родині щастя і процвітання, тільки ось недовго це щастя тривало.
Уже в квітні сталося несподіване нещастя. Її чоловік був на чергових військових зборах і поїв рибну консерву, заражену ботулізмом. Всі випили горілки, а він відмовився.
У лікарні йому краще не ставало, хоча лікарі докладали всіх зусиль. Фаріда не відходила від нього ні на крок, чергуючи день і ніч. Але сили людини не безмежні, і вона вирішила сходити додому скупатися і просто виспатися.
І в цю ніч мені приснився сон:
Ми з Фаріде йдемо через прозорий ясеневий ліс, заблукали, шукаємо дорогу в місто. Трава тільки пробивається, пахне сирою землею, а під ногами постійно плутаються карлики й гноми, заважаючи нам йти й збиваючи зі шляху.
Їх було дуже багато, і вони реально дратували, бо ми боялися їх затоптати. Було таке відчуття, що ми потрапили на їх територію, і тепер ми повинні відкупитися.
Час від часу вони кидалися до Фаріде і верещали:
– Сережки! Віддай сапфірові сережки!
Але Фаріда тільки відмахувалася і продовжувала йти. Їй сережки були дорогі у всьому, вона не могла навіть подумати про те, щоб їх віддати.
Загалом, до траси ми вийшли, тільки коли почало світати, а коли вона дісталася до лікарні, чоловік її вже помер.
Так виявилося і наяву – коли Фаріда приїхала в лікарню, чоловік її вже не стало.
Минуло багато років, а кілька питань мені не дають спокою – чому гноми заважали нам йти? Чому вони просили сережки?
Якби Фаріда їх віддала, можна було щось змінити? І чому це все наснилося мені? Адже вранці, коли я йшла на роботу, я вже знала, що у Фаріде горе і похорон.
