У 16 років я стала мамою. Так-так, багато хто зараз зітхнуть і скажуть: «Як же так? Чим ти думала? ». А я по правді кажучи нічим не думала, молода, наївна, закохалася у свого однокласника Петю і всі думки були про нього. У моїй голові все було так гладко, я думала, що він той, з ким я доживу до старості, з ким ми будемо чекати онуків на вихідні й пити чай вечорами.
Але все виявилося не так казково. Коли дізналися мої батьки, то сказали, що інших варіантів як народжувати немає, а коли дізналися батьки мого коханого, то був такий скандал, що наше невелике містечко його пам’ятає досі. Кричали, що я нагуляла, що вони не будуть утримувати нахлібників, і в підсумку заборонили нам з Петром спілкуватися. І я залишилася одна на 4-му місяці вагітності.
Було дуже складно, все твої ровесники гуляють, ходять на побачення, а ти йдеш з величезним животом з магазину, і всі шепочуться за спиною, приходила потім додому і плакала як божевільна, думала, навіщо мені це все? Чому я не погодилася з Петькими батьками позбавитися від дитини. У травні я народила, я не скажу, що я відразу відчула шалену любов до дитини, я не розуміла, що з нею робити, чому вона так часто плаче, мені хотілося віддати її своїй мамі, а самій жити як раніше, весело і безтурботно.
В один прекрасний момент, я зірвалася, Дочка безупинно плакала, а я не могла її заспокоїти, і я теж просто розревілася. В такому стані мене застав тато, ввечері вони з мамою порадившись вирішили відправити мене до бабусі в Київ, закінчити 11 клас, сказавши, що всю турботу про дитину візьмуть на себе.
Недовго думаючи я зібралася і поїхала. Життя начебто почалося налагоджуватися, але в певний момент, я зрозуміла, що сумую за своєю донькою, хочу її бачити, обіймати.
Я домовилася зі своєю бабусею, що заберу дочку до себе і поки я буду на навчанні, вона буде дивитися за нею. Я вдячна своїм батькам, що вони мене тоді підтримали й не стали заперечувати. Спочатку було важко, потім звикли, я закінчила школу, поступила на економіста. Дочка пішла в садок, життя потекло.
Через деякий час я зустріла чоловіка, який полюбив мене і мою донечку, їй вже 10 років, у неї є братик, з яким звичайно у мене все інакше, інші відчуття, інші почуття. Але я дивлюся на свою дівчинку і говорю Богу дякую за неї, вона краще в моєму житті, тепер уже я це розумію.
Я дуже люблю і дякую життю, за все, що воно мені дало. Дівчата! Якщо вам дана дитина, значить ви витримаєте всі випробування, не робіть помилок, потім через багато років ви будете шкодувати, що тоді зробили помилку, а не дали життя людині, яка любитиме вас більше життя.
