Застрягло на дереві кошеня, хто б міг подумати, що це допоможе мені налагодити особисте життя.
Поспішав вранці на роботу. Одягнув нові штани, а на вулиці як на зло злива почалася. “Гаразд, прорвемося!” – подумав я і взяв величезну парасольку-тростину.
Йшов акуратно, щоб не заляпати штанини, як раптом крізь краплі, почув жалібне і наполегливе “Мяу!”.
Невідома сила змусила мене висунути носа з-під парасольки – і біля багатоповерхівки на дереві я побачив кошеня.
Білий, промоклий наскрізь, він сидів на хитних гілках, злякано кликав на допомогу. “Ти – не супергерой і точно не Тарзан, щоб по деревах лазити. На роботу запізнишся, та ще й нові штани зачепиш об гілку!” – торочив внутрішній голос.
Але залишити бідолаху в біді я категорично не міг. На кого ж йому ще розраховувати, якщо не на мене?
Кинув на землю речі і поліз на дерево. Добре, кошеня забралося невисоко, зняти його з гілки не склало труднощів.
Коли я тягнувся до гілки то краєм ока побачив, як з боку житлового будинку біжить дівчина в халаті і капцях.
Виявилося, цікаве кошеня досліджувало балкон і вивалилося з третього поверху.
Пропажу господиня помітила не відразу, схвильована і в сльозах, вона дякувала за порятунок свого породистого вихованця.
Як вибачення за доставлені мені незручності запросила на чай.
На роботу я тоді, звичайно, запізнився. Поки сушився мій одяг, ми розмовляли. Взаємна симпатія виникла відразу. Тепер на чай з ночівлею заходжу регулярно.
