Свого часу мені дуже пощастило стати власницею двох квартир. В одній, 2-кімнатній, я прожила все життя. Другу, 3-кімнатну, я почала здавати квартирантам. На той момент мені було вже 40 років, а мій син закінчував школу. З чоловіком ми ще в молодості розійшлися, і з того часу я не зустріла нікого іншого.
Син поїхав навчатися до столиці. Треба сказати, що наші стосунки з ним близькими ніколи не були. Тому Костя хотів якнайшвидше від мене з’їхати. Благо хоч би вчився непогано.
Він отримував стипендію та жив у гуртожитку. А після випуску почав жити зі своєю дівчиною та влаштувався на роботу за професією. За весь час додому він приїжджав не більше 5 разів. Тож я не брала активної участі в його житті.
А я тим часом працювала у школі та займалася своєю нерухомістю. Здається, що це легко: здав квартиру та отримуєш гроші щомісяця. Але насправді доводиться то лагодити щось, то з сусідами лаятись, то з квартирантами розбиратися. Буває, що вони затримують оплату або хочуть, щоб я знизила оренду.
Я людина не дуже конфліктна. Завжди намагаюсь йти назустріч, допомогти. Але часом мною просто користуються. Тому я вчуся відстежувати ці моменти.
Ось, наприклад, коли мій син одружився, він зі своєю новою дружиною думав, що я віддам їм свою 3-кімнатну квартиру. Вони постійно дзвонили мені і питали про це. Але ж я не для цього купувала житло!
Мій син став на ноги, він повинен думати про купівлю власного житла самостійно. Я йому ще на старті говорила, що про такі речі треба думати заздалегідь. Наприклад, починати відкладати гроші на квартиру.
Але він не слухав мене. Покликати дівчину заміж розуму багато не треба. Неначе я сама не була в такому ж становищі колись!
Загалом ми тоді з сином посварилися сильно. А невістка вже була при надії. Сказала, щоб я не розраховувала на спілкування із онуком. А я й не прагнула цього. До дітей, зізнаюся, завжди була байдужа. Я не бігатиму перед сином і невісткою на побігеньках, бо мене шантажують. Це маніпуляція!
Згодом ця ситуація якось зам’ялася. З онуком я зрештою таки познайомилася. Але не скажу, що якось перейнялася. Мені не подобається ні моя невістка, ні те, як вона виховує дітей. Але лізти у ці справи я не хочу. Нехай роблять, що хочуть.
Сама ж я роблю так само. Нещодавно продала свою трикімнатну квартиру. Набридло! Хочу пожити для себе і не думати про завтрашній день. Гроші після продажу квартири почала витрачати на себе. Нарешті поїхала за кордон. Скромно, але все ж таки краще, ніж нічого.
Синові про продаж квартири вирішила не говорити. Натомість на Святого Миколая подарувала йому, дружині та малюку по конверту. В кожен поклала 1 тисячу доларів. Рідні кідкривали конверти, коли я вже пішла. Син одразу ж зателефонував, щоб дізнатися, звідки у мене такі великі гроші.
Тоді я вже сказала правду. Костя був у шоці. Почалися претензії: чому я не сказала, як я могла так вчинити і все в такому дусі. Про мої бажання у цій ситуації не думає ніхто. Ось уже наступні Різдвяні свята наближаються, стільки часу минуло, а син досі надутий.
Каже, що я думаю лише про себе. А про ті гроші, які я подарувала рідним, ніхто не згадує. Наче їх і не було. І ось де я завинила, скажіть?
