Ми з чоловіком у свій час жили з його батьками. Квартира у свекрухи двокімнатна, в одній кімнаті жили вони, іншу виділили нам.
Чоловік до цього не жив удома три роки, винаймав, працював, навчався. Ми з ним зійшлися, почали разом винаймати, потім криза, і його з роботи попросили за власним бажанням. Так ми опинилися у свекрухи.
Чоловік майже одразу знайшов роботу, але довелося чекати на зарплатню. За першої ж нагоди ми з чоловіком з’їхали від його батьків. Усього ми прожили у них два місяці.
Пам’ять у свекрухи така, що я заздрю: з кожним роком кількість прожитих нами місяців у її пам’яті все збільшується. Нещодавно я почула, що ми два роки у них на шиї сиділи. Ось як!
На кухні мене не схвалювали: є господиня в хаті, нема чого лізти. Максимум принеси, подай, посуд помий, зі столу прибери. Готувати не давали. Одного разу дозволили, але їм не сподобалося: прісно, несмачно, без душі!
Маю рідну сестру. На той момент вона вже була одружена, та мала сина та дочку. У них із чоловіком був свій дім, куди нас часто кликали в гості. Тоді ще, у нас із сестрою були близькі стосунки.
Спочатку, ми з чоловіком їздили до сестри з різними символічними подарунками: солодощі до чаю, дрібниці для племінників, пляшка ігристого.
Не з порожніми ж руками в гості йти? А одного разу я із сестрою розмовляла, і почула таке:
– Найкращі гості – ті, хто приходять зі своєю їжею! – сказала мені вона.
Я подумала: чому б і ні? У неї чоловік, діти, часу мало, стомлюється, ще для гостей старається. І так повелося, що ми почали їздити до сестри у гості зі своєю їжею. Це стало традицією!
Почалася криза, ми з чоловіком переїхали до батьків, до речі, на їхнє наполегливе запрошення, а не з власної ініціативи. Ми з чоловіком просто не відмовилися від допомоги.
Коли ми жили у свекрухи, то їли тільки приготовані нею страви, але з куплених нами продуктів. Вона списки покупок складала, і сама вирішувала, що готувати. Права голосу взагалі ніхто не мав, навіть свекор.
Якось сестра запросила нас у гості. Я сказала свекрусі, що мені потрібна кухня, спитала, чи можу я приготувати їжу? Пояснила ситуацію, що не збираюся годувати домочадців, бо нам треба для походу в гості. Тобто, я приготую, і ми їжу з собою заберемо.
– Дурниця яка! – висловилася свекруха. Хто так в гості запрошує? Якщо запрошують, то стіл із господарів! Я б не пішла за таких умов. Якщо треба, то йди, готуй, тільки прибери все за собою.
Була субота, усі були вдома. Я зробила солодкий пиріг, та, а-ля плов. Все запакувала, кухню прибрала, посуд помила, і ми з чоловіком поїхали в гості до сестри.
Переночували в неї, зранку повернулися до свекрів. Ще й зайти у квартиру не встигли, свекруха почала наїжджати:
– Чому ти нічого не залишила вдома? Чоловік сказав, пахне смачно, хотів спробувати. А ви все забрали!
Я зависла: моя їжа була визнана прісною, мені було сказано більше продуктів не переводити. Свекруха ж була попереджена, що їжу готуватиму для походу в гості. Що це за претензія? Де логіка?
– Мамо, ти могла вчора сказати, щоб Еля вам залишила. Ми ж при тобі збиралися, – чоловік сам відповів матері.
– А запропонувати нам спробувати вам не вистачило розуму? – поцікавилася свекруха.
Я пішла у ванну кімнату, поки чоловік сперечався з матір’ю, в спробах зрозуміти виверт її логіки. Коли вийшла, там уже іскри розліталися!
Щоб хоч якось розрядити атмосферу, я запропонувала повторити вчорашні страви, але вже для всієї родини.
Свекруха відмовилася, але до кінця дня розорялася, що вона бідненька, на всіх готує, а ось я так по хамські вчинила.
Ми нарешті з’їхали! Я, на радощах, навіть святкову вечерю влаштувала. Звичайно, я була вдячна, що нам надали допомогу у скрутний час. Але ми реально два місяці прожили в капець яких умовах.
Надалі, які б проблеми у нас не виникали, я завжди говорила чоловікові, що справлятимемося самі, без батьків.
Приблизно через півтора місяця після того, як ми поїхали від батьків чоловіка, свекруха запросила нас у гості. Ми з чоловіком купили торт, та ігристе, і поїхали. Але нас зустрів порожній стіл!
– Ти ж у гості зі своєю їжею їздиш, я думала, ти приготуєш і привезеш, — єхидно сказала мені свекруха.
Я їй нагадала, що зі своєю їжею їду тільки до сестри, у якої діти. І процитувала її ж слова, що коли у гості запрошують, то стіл накривають господарі.
Вона так здивувалася, що мені стало смішно. Ми швидко попили чай з тортом, залишили пляшку свекрам і поїхали додому.
З того часу в гості до свекрів я намагаюся не їздити. Чоловік спочатку один до них заглядав, зараз із дітьми заїжджає.
А свекруха, хоч минуло вже багато років, любить згадувати про те, що ми у них два роки прожили, а коли вони нас після цього в гості покликали, ми приїхали з порожніми руками.
Ну, звісно ж, торт та ігристе з пам’яті випарувалися. Мені б таку пам’ять. І взагалі, із практикою поїздок у гості зі своєю їжею, я давно зав’язала.
З сестрою стосунки розладналися, з іншими людьми такої традиції не було. Сама згодом усвідомила, що не дуже люблю гостей.
На мій погляд, краще в кафе, чи ресторані зустрічатися. І смачно, і готувати нікому не потрібно! Ви теж так вважаєте?
