Коли найкраща подруга і по сумісництву коліжанка – зрадниця.

Коли моя внучка хотіла скористатися без просу моїми парфумами я розказала їй цю історію. Справа була в молодості. Я працювала перукарем. Любила свою роботу, страх як. Тоді всі закупляли однакові засоби по догляду. А мені привезли з Сургуту під замовлення ящик кондиціонеру для волосся. Варто сказати, що в ті часи то рідкість була. У мене послуги дорожче коштували, але волосся після того кондиціонеру таким гарним було, рівними пасмами лягало на плечі ставало слухняним і піддатливим. Але згодом я почала звертати увагу на те, що хтось краде мої засоби. Неприємно, адже недешеві.

Я розізлилася, думаю собі: – Нащо красти, чи я б так не дала спробувати? Вирішила помститися і разом викрити того хто це робить.

В коробці залишилося 4 тюбика. У кожному була одноразова порція засобу. В один з них, верхній, я накачала зеленьки з тонкого інсулінового шприца. Думала весело буде. Справа була перед моїми вихідними.

Розрахунок був на те, що та, хто відкриє тюбика залишиться з зеленими руками. Але щось пішло не так. Потім мені зізналася моя колега Лариса, що то вона вкрала, і вирішила додати кондиціонер до шампуні, у неї якраз до весілля мали зачіску робити. Я ж то розраховувала, що вона відкриє, максимум руки замастить. Сталося не так як гадалося. Лариса виконувала свій підступний план в підсобному приміщенні.

Там світла нема. Була обережною, навіть руки не замастила. Просто тихенько переляла в флакон з шампунем. Як я сміялася, коли пів міста наступного дня ходили з зеленими головами. Подрузі буде наука. Бачить Бог, не хотіла нічого поганого.

You cannot copy content of this page