Коли шукала роботу перекладачем, а стала нянею…
У серпні 2018 року я почала шукати роботу. Потрапила під скорочення, як і майже півсотні інших невдах, яким “пощастило”. Спочатку я хотіла тільки роботу за професією. Але перекладачі в нашому місті потрібні не так дуже сильно. Навіть хотіла переїхати в місто побільше: Харків, Київ, але без свого житла там робити нічого: орендна плата буде з’їдати весь дохід.
У вересні почала працювати перекладачем в якості фрілансера, продовжуючи моніторити свіжі вакансії. Але перекладачі не були потрібні. Не знаю, навіщо я зателефонувала за оголошенням “потрібна няня для двох дітей”. Мабуть, втомилася за копійки переводити манускрипти.
Чоловік виявився досить приємним, хоча в квартирі був жахливий безлад. Я запам’ятала першу зустріч з дітьми. Вони ховалися за ногами Олександра, заважаючи йому ходити. Це було і мило, і сумно водночас.
Як пізніше з’ясувалося, він інші кандидатури на посаду няні і не розглядав. Я була першою, хто йому зателефонував. Сидіти з дітьми я стала вже на наступний день. Це було жахливо. Діти ревіли майже безупинно, після відходу тата.
Вони спочатку не хотіли йти до мене на руки, а потім не хотіли злазити, заплакали всю блузку. Через день було трохи краще, діти кричали не так сильно, тому що я принесла дитячі іграшки. Але все ж … діти знову просиділи на мені, кричачи в обидва вуха. На третій день я не хотіла приходити, але прийшла. Чи то дітям набридло кричати, то чи перспектива перегляду мультиків здавалася більш привабливою, ніж невпинне тероризування няні.
За тиждень ми абияк знайшли спільну мову. Я навчилася розуміти, що вони говорили. Якщо чесно, то у мене невеликий бзік на чистоті і порядку, тому я стала одночасно прибирати в квартирі. І мені ще прикріше чути те, що мати тоді ще називала мене нечупарою.
Я сама не помітила того моменту, коли робота і життя перемішалися. Можливо, це почалося після того, як я залишалася з дітьми до самої ночі і вкладала їх спати, тому що батько затримувався. Одного разу я заснула разом з дітьми на ліжку, коли їх колихала. Хоча це важко назвати так: я їх просто обняла і наспівувала спокійну мелодію, щоб пізніше їх перекласти в ліжечка. Не помітила як заснула разом з ними. Дітей вже переклав їх батько.
В один момент все настільки заплуталося, що Олександр попросив мене переїхати до них. Я погодилася. Це найдивніше, що відбувалося зі мною в житті: робота настільки перемішалися з особистим життям, а життя з роботою, що я просто не бачила різниці. Для дітей я тепер більше, ніж просто няня. Для хлопця я не просто дівчина, але ще й не дружина. Для матері батька я хитра “молодиця”, яка хоче охомутать вдівця.
Насправді я дуже люблю дітей, дуже люблю їх тата. Сподіваюся, що він зробить мені пропозицію.
