Коли у нас стало неспокійно, вирішила з дітьми поїхати до подруги, але незабаром пошкодувала про це

Останнім часом у нас стало неспокійно. Через постійні сирени та звуки вибухів діти стали сильно переживати, погано спали ночами. Тоді я вирішила, що потрібно хоча б на якийсь час переїхати в місце поспокійніше.

За кордон їхати страшно. У мене там нікого немає, зірватись із двома дітьми в невідомість не так просто. Тому вирішила поїхати до подруги до Ужгорода.

Мені здавалося, що у віддаленому від фронту місті спокійніше. Та й маємо де пожити. Вони із чоловіком живуть у трикімнатній квартирі, вільна кімнатка для нас знайдеться. Я їй написала, вона відповіла, що чекає на нас. Ми із Ірою знайомі ще з дитинства, я була впевнена, що вона не відмовить у допомозі.

Я зібрала наші речі, взяла трохи продуктів та грошей. Ми не планували переїжджати назовсім, хотіли лише трохи пожити у відносному спокої. Діти відпочили б морально, та й я з ними.

Взявши свої скромні сумки, ми вирушили на потяг. Так сталося, що приїхали з самого ранку. Їхати далеко, я взяла квитки на нічний поїзд.

Десь о 7-й ранку ми вже стояли у Іри на порозі. Вона відчинила двері заспана. Декілька хвилин дивилася на нас, щось пробурчала і запросила увійти. Вона сказала нам іти на кухню.

Ми втомилися з дороги, так хотілося трохи відпочити. Однак Іра мала інші плани. Вона прийшла на кухню за кілька хвилин і простягла мені складений удвічі листок. На ньому був номер телефону.

Я не зрозуміла, що це, тому одразу перепитала. Іра тяжко зітхнула і сказала, що це номер волонтерів, які допомагають із житлом. Вона навіть зателефонувала їм і попередила про нас.

Якщо чесно, я трохи здивувалася. Це вона так бачить допомогу подрузі? Після цього Іра сказала, щоб ми вже йшли, щоби встигли влаштуватися. Та й їй ще хочеться поспати.

Мені хотілося ще щось сказати, але з подиву у мене навіть слів не знайшлося. Я взяла сонних, голодних дітей і повела геть. Ми пішли до найближчого кафе, я їх нагодувала. Потім посиділа, подумала та вирішила їхати додому.

Волонтерам дзвонити було незручно, адже в мене є квартира і гроші, іншим потрібніше. Залишитися в місті на пару днів буде дуже дорого, тому сьогодні ж вирушимо назад.

Не чекала такого від подруги, звичайно. Вона стільки разів до нас приїжджала, завжди була бажаною гостею. А коли нам знадобилася допомога, то от як сталося.

Якщо не хотіла нас бачити, то могла просто сказати. Тільки дарма дітей виснажила. Тепер не знаю, що думати. Та й що робити з подругою далі, не розумію.