Світлана була старшою дитиною у звичайній сільській родині, де вся увага батьків була спрямована на молодшого брата Олексу. Навіть після відходу батька нічого не змінилося: мати більше балувала сина, а доньці діставалося за немитий посуд. Дівчинці часом було прикро до сліз, але вона нічого не могла з цим вдіяти.
Тому, коли їй виповнилося 18 років, Світлана вийшла заміж і без жалю залишила батьківську хату. Через рік вона народила дочку і сподівалася, що її життя зміниться на краще, але помилилася з вибором чоловіка. Він виявився великим любителем промочити горло і навіть піднімав руку на дружину.
Щоразу чоловік клявся, що подібне ніколи не повториться і Світлана прощала його. Жінка прожила в такому шлюбі десять років, поки її терпець не урвався, і вона з донькою на руках не повернулася до матері.
Брат Олексій на той момент уже влаштувався на гарну роботу, благополучно обзавівся сім’єю та переїхав жити до міста. Мати не могла натішитися успіхом сина. А коли той приїжджав до батьківського дому погостювати, то старенька не знала, де посадити гостя. Не забувала вона і щедрі гостинці його дітям передавати, хоча Світланчиній доньці від бабусі лише кілька цукерок діставалося.
Коли всі збиралися у вітальні, Світлана стояла біля плити, готувала святковий обід та накривала на стіл – рідними це сприймалося як належне. Потім гості від’їжджали, а вона мила посуд і прибирала в хаті.
Як сказала мати, Олексій – гість, а Світлана – господиня. Тому молода жінка і не обурювалася, а намагалася всім догодити та виявити гостинність.
Світлана почала поступово налагоджувати побут: у будинку, що обсипався, за свої гроші зробила ремонт, привела його в порядок і облаштувала присадибну ділянку. Вперше за багато років подвір’я набуло пристойного вигляду, але від матері подяки дочка так і не дочекалася.
А Олекса зусилля сестри «оцінив». Не встигла вона відчути себе господаркою, як брат якось обмовився:
«Ти певно думаєш, що дім тобі дістанеться? Ні, ділитимемо порівну!»
Мати тоді підтвердила, що різниці між дітьми не бачить і все господарство після її смерті слід розділити навпіл. Хоча Олексій уже мав на той час квартиру та машину. А Світлана усі самостійно зароблені кошти витратила на ремонт старого батьківського будинку.
Тоді сестра зрозуміла, що треба було думати про власне житло, а не вкладатись у те, що їй не належатиме. Витерши сльози, вона поставила собі за мету: чого б їй це не коштувало – купити квартиру в місті!
Жінка працювала не покладаючи рук, але свого досягла. Через 10 років стала власницею однокімнатної квартири, до якої переселилася разом із донькою.
Тепер їхня літня мати залишилася сама чекати, коли хтось із дітей приїде до неї в гості. Олексій приїжджає до села машиною, але сестру з собою не кличе. Та й сама Світлана не горить бажанням зустрічатися зайвий раз із братом, тож добирається до матері автобусом. Телефонують одне одному вони рідко, і розмова їх «ні про що», тому що родичі значно віддалилися.
А мати не може зрозуміти, чому між рідними людьми зіпсувалися стосунки. Адже вона впевнена, що обох дітей виховала правильно та любить однаково. Але чи це так?
