Сталося зі мною це в вересні 2000 року. Неабияк втомившись від ходінь по лікарях зі своїм сином, я вирішила спробувати лікувати його астму нетрадиційними методами, тобто звернутися до народних цілителів.
У суботній день я з хлопчиком вирушила до лікаря. Прийняла нас жінка на ім’я Надія, яка тут же назвала всі хвороби, які були у сина. Мене це дуже здивувало, стало цікаво дізнатися що-небудь про себе.
Вона назвала і мої хвороби, а ще додала, що на мені псування і навів його мій колишній чоловік. Звичайно, мені не хотілося ходити з псуванням. Цілителька сказала, що для цього мені потрібно відвідати її не менше шести разів.
З другого сеансу вона покликала чоловіка Валерія і сказала, що мене лікує він, а сама в цей час лікувала мого сина. Сеанси тривали не більше 10-15 хвилин.
Цілитель під час одного з сеансів здивував мене словами: «Обіцяйте мені налагодити своє статеве життя». На що я відповіла, що в розлученні.
Під час наступного сеансу Валерій поставив крісло так, що я сиділа потилицею до нього.
Я запитала: «Це гіпноз?» Валерій відповів, мовляв, не хвилюйтеся, все дізнаєтеся.
Під час сеансу якась незрима сила паралізувала мої руки і потилицю, вони як би приклеїлися до крісла. Поступово ребра стало стискати так сильно, що мені зробилося нестерпно боляче, і я застогнала. Потім на мою потилицю обрушилася хвиля, і в голові прозвучали слова:
«Я люблю вас!» Голос був стверджучим і холодним. Інший голос щосили пручався і кричав:
«Ні!» Хвиля нахлинула з новою силою, і знову ті ж слова і розпачливе «ні!».
Я вже зовсім задихалася, але цілитель поклав руку мені на груди, і я заспокоїлася.
Але тут почалося інше: мої губи стали поколювати холодні голочки, і я потягнулася назад, як би для поцілунку. Я була стомлена, приголомшена, очі закривалися самі.
На питання: «Що ви бачили?» я відповіла: «Нічого». Сеанс закінчився.
Мій стан після сеансу став схожим на ейфорію. Я всім знайомим розповідала про цілителя, радила сходити.
А Валерій цікавився моїм самопочуттям: як спалося, чи не було кашлю.
«Ні, – відповідала я, – все добре». І раптом серед ночі я вискакую від потужного поштовху, починається незвичний для мене задушливий кашель, грудну клітку стискає невидимий обруч. Розповідаю цілителю, що зі мною трапилося вночі: мовляв, у мене було таке відчуття, що душа як би «розгойдується», щоб відокремитися від тіла, і помічаю краєм ока – він посміхається в свою борідку!
Я йду з останнього сеансу, він виходить на ґанок і говорить: «Не забувайте про мене!».
І раптом я несподівано для себе відповідаю: «Я засинаю і прокидаюся з думкою про вас».
Він, прикривши очі, пошепки вимовляє: «І я теж …».
Я повернулася і пішла. Як мені здавалося, назавжди з цього будинку.
Але образ мого цілителя так закарбувався в моїй свідомості, що став витісняти всі і всіх, заважаючи працювати, – я в думках раз у раз «спливав» в той будинок, мене тягнуло туди.
Одного разу пізно вночі я встала з ліжка від нестерпного болю в області сонячного сплетіння. Впала на коліна і почала читати молитву «Отче наш» – єдину, яку знала в той час.
І народилася думка: «Хочу до церкви! Мені допоможе тільки Бог».
Я не була тоді віруючою людиною і до церкви не ходила. А тут готова була серед ночі йти пішки за 5 кілометрів! Невидимий обруч стиснув мої груди, я не могла зробити повний вдих, мене крутило і хитало.
Вранці, підкоряючись, покликом своєї душі, я вирушила в храм. Вже по дорозі зі мною почало відбуватися щось дивне; я знову змогла глибоко дихати на повні груди. У самій церкві дихати стало зовсім легко.
А на наступний день, коли я відіспалася і прийшла до лікаря, він сказав, що я, виявляється, красива жінка і до того ж легковажна і довірлива.
Я думаю, що кожна людина коли-небудь приходить до Бога своєю дорогою і свого часу. А мій шлях до нього почався з будинку «цілителів» Надії та Валерія. Я вдячна їм за те, що, переслідуючи свої цілі, вони допомогли мені знайти шлях до Бога!
Я побачила чоловіка сестри з іншою жінкою. Це сталося випадково, в торговому центрі, куди я…
Моя свекруха – Раїса Петрівна – жінка з дуже важким характером. Вона вважає, що краще…
Я одружилася дуже рано. На вечірці, яку для першокурсників влаштувала адміністрація нашого інституту, я познайомилась…
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…