Прошу пробачення за довгий лист, але 10 років ніяк не поміщаються в три рядки.
Ми познайомилися через 2 місяці після того як я своєму чоловікові сказала “не дружина” і вважала себе вільною жінкою.
Мені було все одно з ким зустрічатися бо чоловік називав (безосновано) мене повією і я від образи, що за просто так називає хто перший більш-менш гляне з тим і спати буду.
Ігор відразу сказав що одружений, але тоді мене це взагалі не хвилювало, а оскільки він став майже кожен день заїжджати за мною на роботу ми швидко знайшли спільну мову.
Перша з ліжком пристала до нього я. Він не грубо, м’яко, але чітко відхилив мої спроби до нього чіплятися аргументуючи тим що він тільки що перевіряв своє здоров’я, він чистий і якщо ми обидва хочемо продовження то я повинна пройти медиків щоб упевнитися що ми один для одного безпечні. (Я сходила, оплатив медиків він) Коли в наслідку я розповідала це подругам вони в голос говорили “кошмар” і “жах”, а мені здавалося що це правильно і зручно.
Після цього ліжко і зустрічі були просто ураганними. Ми як кролики завжди скрізь і в кайф. Мені було 29 йому 33.
Він познайомив мене зі своїми колегами. Весь час кудись їздили то на дачі, то на природу. Бачилися ми щодня і мені було здорово.
Зараз після 10 років я вже не можу пояснити що ж нас об’єднувало крім цього. Виходить що ні чого. Ми дуже різні. Не погано не добре , а просто з абсолютно різними захопленнями.
Я бачила що він розумний, сильний, колеги його поважають, руки ростуть від куди треба. Язик гострий однак начебто без злоби підколюючи інших він дуже різко реагує на жарти в свою сторону.
Як друг він вище всяких похвал. Тільки попроси – все що в його силах зробить, приїде, виручить, допоможе.
Я мабуть зовсім в почуттях гальмо бо півтора року мене взагалі ні чого не турбувало і більшого не хотілося, а ось після я почала розуміти що хочу цю людину цілком, що хочу з ним жити. Про що я йому і повідомила. Мені сказали ні і я з ним різко припинила спілкуватися. В один день. Через тиждень він мене повернув і все це життя тривало ще років зо 2,5 з періодичними моїми пагонами.
І тільки коли я для себе остаточно зрозуміла що божеволію від думки що він з дружиною один на один залишається (на той момент у нього вже були ключі від моєї квартири) забрала свої ключі і пропала назовсім. Я не брала трубку, не відчиняла двері, не залишала можливості поговорити зі мною. Не пам’ятаю скільки пройшло часу місяць- півтора. Дзвінок в двері сама не знаю чому не питаючи відкрила. Стоїть він. Каже що пішов від дружини якщо пущу згоден хоч в кухні на підлозі спати. Само собою спали ми разом.
Через півтора року у нас народився спільний довгоочікуваний, бажаний для обох син.
На той момент у мене був 6-річний син від першого шлюбу. У нього дочка від першого шлюбу, йому з нею не давали бачитися.
З моїм старшим сином, до того як прийти до нас жити, вони були знайомі поверхово. Я робила це навмисно бо думаю що не потрібно дітей включати в стосунки коханців.
Коли все зіпсувалося я не можу згадати, як ніби пам’ять вимкнулася, але зараз мені здається що відразу.
мені відразу стало як то незрозуміло незатишно.
Начебто поруч зі мною людина яка тут проти своєї волі, йому тут все незручно, недобре, це все що я рада йому віддати йому не потрібно, не ловко. Розуміючи що це і справді важко прийти де твого нічого немає я почала завдавати йому добро. Мені хотілося щоб він відчував себе тут вдома, був спокійний і щасливий і я стала робити все гірше і гірше. Я липнула, нав’язувалася зі своєю турботою і розумінням, я стала йому добренькою на все готовою матусею, стелилася килимом по собачі заглядаючи в очі.
Близькість пропала (з мамками не сплять)
Одного разу ще до народження сина ми були в гостях і він там напився. таким його ніколи не бачила. Він називав мене ім’ям колишньої дружини та таксисту назвав свою колишню адресу.
Мені було соромно за себе, але я з’їла це тому що як я себе заспокоювала: принаймні він розмовляючи зі мною і звертаючись до мене як до колишньої дружини її явно не любить і весь час посилає за різними адресами. Мене він навіть дурепою ніколи не називав
Ми, як пам’ятаю взагалі не сварилися. Тільки тепер розумію що це швидше за показник байдужості з його боку і моя боязнь його втратити.
Народився син все стало зовсім тухло. Як батько він дуже хороший і був і є.
Тухло стало в наших відносинах.
Я перетворилася в тітку. Вічно сумну, ні чого не вимагаючи і від цього напевно ще більше противну.
Він не тільки що спати зі мною не хотів, але навіть коли повз мене в нашому вузькому коридорі походив намагався так пройти щоб мене не нароком оминути. Я відчувала що йому від одного мого виду тошнехонько робилося. Мені здохнути хотілося.
Само собою мені здавалося що я все робила щоб Ігорю щасливо жилося, а він гад такий мене не цінує. Хоча тоді ні гадом ні козлом я його не рахувала, я його любила до нестями сама собі пояснити не можу любила і все. Попроси він мене тоді місяць з неба дістати полізла б. Сказав би що іншу любить пішла б з дороги. Це не пафос.
Але йому ні чого від мене було не треба. І мене не треба.
Дивно я розуміла що мене не люблять але і іншої жінки у нього я не відчувала, я навіть не думала в цю сторону – це мабуть і є корона з ілюзіями. Я більше 20 років працюю з чоловіками і чоловічою увагою ніколи не була обділена ні в 19 ні в 40 років. Всі мене хочуть, а цього на блюді підношу – Не бере.
У травні у нього був день народження він відсвяткував його десь з кимось. Через пару днів після цього я набрала з дому його номер і в трубку сказала дослівно: “я не хочу тебе не бачити не чути” і поклала її.
Більше я його не бачила і не чула. Додому він не прийшов. Через тиждень я зібрала його речі. Через два місяці він їх забрав.
Мені було погано від почуття провини що я його даху над головою позбавила, я знала що житла свого у нього немає. Я молилася щоб він скоріше знайшов іншу жінку і пішов до неї – знову корона благодійниці.
4 місяці я жила як в пеклі, я переживала за нього де він, що з ним. Жодного разу мені не спало на думку що він сволота і я ненавиджу його. Я його любила.
А потім в один день як ніби хто рубильник перемкнув. Чик і ні сліз, ні нічних істерик в душі, ні питань хто винен і що робити.
Мені було 37. У мене було двоє синів, квартира, улюблена робота, краща подруга. Я пішла займатися східними танцями, вивчилася на права, купила машинку, записалася ще на ряд курсів, міняла коханців. Я працюю 2 дні через 2 тому часу у мене на все вистачає.
Через два роки після того як Ігор пішов мені розповіли що у нього була коханка вже тоді коли я тільки народила. Так що даремно я переживала за його невлаштованість. Від мене він прямим ходом пішов до неї.
Звістка мене вкрай здивувала наскільки ж я можу не бачити очевидного. Слава богу до цієї звістки я була вже в повному порядку.
Так навіщо я власне пишу раз вся з себе така успішна.
Зараз мені 43 і в моєму житті знову відбуваються події пов’язані з Ігорем і я переживаю що знову можу їх неправильно інтерпретувати.
Пішов Ігор коли синові було 3,5 року зараз йому 10,5 років. Весь цей час він був хорошим батьком. І грошей давав скільки міг і спілкувався регулярно. У них любов.
Всі ці 7 років ми з Ігорем ніколи не розмовляли, тільки короткі ділові питання з приводу сина.
Я ніколи ні через знайомих, ні через сина не питала де, з ким, як він живе. Відрізала і все.
Рік тому він попросився у мене на літо жити на дачу. Я там бувала вкрай рідко. Я не питала чому і навіщо вирішивши що якщо людина просить та ще у колишньої значить реально приперло. Я дозволила.
Через місяць житія на дачі подзвонив сказав що вони з сином будуть шашлики смажити якщо я хочу то нехай приїжджаю вони пригостять.
Мені було цікаво. Я приїхала і чесно кажучи хотілося (себе то не обдуриш) що б він сказав що він дурень а я найкраща жінка у всьому всесвіті. Ага зараз. я не грала в благодійницю, а й випрошувати любові не збиралась. Взагалі не зрозуміла що це було. Тому вирішила що це чисто людське спасибі за проживання. До осені він поїде.
Я працюю в сфері послуг. Останній рік він став записуватися до мене на прийом. Він платить отримує за прейскурантом і йде сказавши спасибі. Якщо не знати ні коли не здогадаєшся з боку що у нас були стосунки і дитина є.
Не так давно приходжу додому і чманію, Ігор у мене на кухні смажить рибу. Мені пояснили що син хотів рибки хрусткої саме татом посмаженої (він мисливець все що стосується м’яса і риби у нього виходить вище всяких похвал).
Потім у ванній з’явилася полка. На мої спасибі, все дуже акуратно і красиво була відповідь: “головне що дитина приймає в цьому активну участь”.
Коли в наше місто приїжджає брат Ігора, це буває вкрай рідко, він завжди зупиняється у мене ночувати. Чому Ігор не зве його до себе я не питала. А до брата я дуже тепло ставлюся і рада йому.
Я все те, що відбувається до останнього часу сприймала як елементи виховання сина:
– готуємо-прибиваємо – то пак вчимося робити потрібне-приємне для мами
– брата Ігора шанують – тому що він рідня, а рідню потрібно поважати, шанувати і підтримувати зв’язок.
Нещодавно я перший раз запитала з ким і де він живе, але він не захотів відповісти сказав “так так”. Побоявшись що якщо перепитаю мені як коли то скажуть “тебе це не стосується”, а ляпасів я більше отримувати не хочу. Тому дуже стараюся за формулюваннями стежити щоб не підставлятися.
Він спілкується з моїми батьками. Я це теж завжди відносила за рахунок виховання поваги до старших що вважала абсолютно нормальним і звичайним. Мене не любить але дід то з бабою ні до чого.
Подруги мої кажуть що це він до мене намагається “підкотитися” нібито повернутися хоче. А я вже знаючи що від своїх почуттів до нього весь час жила в ілюзіях боюся знову в них опинитися.
Я не сиджу і не сохну по ньому. У мене досить активне життя, але він мені все одно чомусь подобається.
Думаю що раз немає від нього явного запрошення або явних знаків прояви симпатії до мене як до жінки, а не як до матері його сина то і не варто мені починати з ним загравати. Все таки це не я йому зраджувала.
А якщо я зараз перша почну боюся що це буде чи не відкритим запрошенням роби що хочеш тільки будь зі мною. Може я йому взагалі 100 років не потрібна зі своєю любов’ю. Що йому хочеться жити зі своїм сином це зрозуміло, але мені потрібен чоловік, а не просто хороший батько.
Дуже хочеться щоб дочитали до кінця і прокоментували.
