– Аліно, ти на суботу нічого не плануй… – чоловік, Іван Петрович, відсунув тарілку і, не дивлячись на дружину, додав, – я колег запросив. Покажемо їм новий будинок. Новосілля влаштуємо.
Аліна, що стояла біля плити, обернулася і здивовано глянула на чоловіка.
– Колег? До нас? Це ти зараз вирішив? Чи ставиш мене перед фактом?
– Та що ти починаєш… Я вже на роботі усім сказав. Раз уже купили будинок, хай подивляться. Побачать, як ми живемо. Люди прості, їм цікаво буде.
– Ми ж тепер не гірші за інших, га? Тепер і не соромно гостей запросити. Ти вже не підведи: організуй усе за вищим розрядом. Щоб я мав добру репутацію на роботі, щоб мене колеги поважали.
Аліна похитала головою. Її чоловікові скоро було п’ятдесят років, а він все ще вважав, що повагу можна заслужити дорогими речами.
У нову компанію Івана Петровича влаштувала теща. По знайомству. Колектив прийняв його холодно: прийшов… «свояк».
Відносини з товаришами по службі були напруженими, і Іван дуже від цього страждав. Можливо, тому він і хотів усіма силами налагодити стосунки. Здаватись кращим, ніж він був.
Попри натягнуті стосунки з колегами, на роботі Іван почував себе важливою персоною. А ще більше задер носа, коли хтось його запитав про переїзд.
– Кажуть, ви з дружиною купили будинок? – спитав якось по обіді колега, знайомий родини дружини.
– Так, є така справа, – розплився в задоволеній усмішці Іван. Розмову чула прибиральниця, і вже за годину весь офіс вітав Івана з новим придбанням.
Тепер Іван почав почуватися зіркою новин і із задоволенням ділився тим, як триває завершення ремонту, та які криворукі будівельники їм дісталися.
Щодня він щось додавав до розповіді про будинок. То про вітражне вікно, то про вбудований камін, який він особисто обрав.
Він хвалився, що наполіг на газоні, замість грядок:
– Та там соток десять! Газон – як у Європі, автоматичний полив, все продумав!
Колеги слухали. Чоловіки заздрили мовчки. Жінки кидали оцінювальні погляди. Особливо Пауліна – новенька з відділу маркетингу. Струнка, засмагла, молода.
Вона сміялася з кожного жарту Івана, навіть, якщо вони були несмішні. Торкалася його руки, коли «випадково» проходила повз. Часто затримувалась у нього в кабінеті «на уточнення у справах».
Іван почував себе альфа-самцем.
«Нарешті життя вдалося», – думав він. – «Треба б ще машину поміняти, бо соромно цю лялечку до будинку підвозити на такій колимазі…»
Але грошей в Івана на нову машину не було, подумував узяти кредит, та дружина не схвалила:
– Спершу ремонт будинку закінчимо. Грошей немає. Машина у тебе на ходу, і не така вже стара, 2018 року. Тож їзди на ній, – відрізала Аліна.
– Ну, ти й зануда в мене стала, – пробубнив Іван. Чомусь у той момент він подумав, що біля плити з піпідастром у руках краще б виглядала молода колега. У коротенькому фартушку, а може, навіть у костюмі покоївки.
– Іване! Ти про що мрієш? – Аліна стояла посеред кухні, уперши кулаки в боки. – Я питаю, хто повезе маму на МРТ?
– Ой, не знаю. У мене аврал. Відвези її сама. Або таксі нехай викличе.
– Я перекажу їй, що її син звалив свої обов’язки на інших.
– То це мою маму треба на МРТ відвезти?
– Так! Твою! Вона в тебе вже тиждень ледве ходить! Вань, та що з тобою? Ти взагалі мене чуєш?
– Гаразд, я завтра скасую зустріч. І відвезу, – промимрив він, думаючи, що доведеться перенести похід на бізнес-ланч із Пауліною. А вона так хотіла спробувати іспанську каву.
З недугою свекрухи Іван став ще більш смиканим і напруженим. І лише одне його тішило – думки про молоду колегу.
– Цікаво, а цю люстру Пауліна оцінила б? А ванну-джакузі? – думав він, приїжджаючи з дружиною до нового будинку.
Аліна вносила редагування роботи ремонтників, контролювала все «від а, до я». А Іван мріяв, не забуваючи хвалитися перед «друзями» на роботі.
– Дерева посадив, будинок збудував… Сина залишилося народити. А то тільки дочка, – підморгнув він Пауліні, спершись на стіл.
– Іване Петровичу, а може, ми до вас у гості заглянемо? Коли ваш довгостроковий ремонт скінчиться? – грайливо простягла Пауліна, коли Іван вкотре заливався солов’єм про те, які чудові ялинки висадили перед будинком. – Хочеться побачити, як живуть справжні чоловіки із добрим смаком.
– Я запрошую! – не роздумуючи видав він.
– Правда? Я прийду.
Слова обіцянки почула прибиральниця. І вже за десять хвилин по офісу розбрелися плітки, що Іван Петрович покликав Пауліну на новосілля.
– То ви з дружиною нас усіх кличете, так? – хитро підморгнувши, спитав один із колег. Петровичу нічого не лишилося, як кивнути.
Якби Аліна дізналася про Пауліну, нічого хорошого з цього не вийшло б. А так… Ніби ніхто нічого не запідозрить.
– Я кличу всіх на новосілля, – кивнув він. – Побачите, як я облаштувався. Будинок – дивовижний! Дружина, звичайно, теж при справах, але вся моя концепція. Я сказав – і ми зробили.
– А ваша дружина не проти, що ви нас покликали?
Іван усміхнувся:
– Вона не проти. Їй приємно, коли мною захоплюються!
Іван довго думав, чи варто говорити дружині про те, що колег запрошено в гості. Але потім вирішив, що самотужки не впорається, а столи треба накривати.
Напередодні вихідних він, між іншим, обмовився про плани.
– Приїдуть гості. Ти вже влаштуй усе, як треба. Щоб не осоромитися.
Відповідь дружини шокувала Івана.
– Любий, твої гості – ти й влаштовуй.
– Ну, я в цьому повний нуль… Як я сам? Ти ж дружина.
– Якщо ти вирішив звати гостей без мого відома, значить, можеш щось вирішити й про те, як їх зустрічати. У мене у суботу вже є плани. Твою матір треба відвідати у лікарні.
– То це… Я у п’ятницю з’їжджу.
– У неї у п’ятницю втручання. Ти їй там не потрібний. А ось у суботу дуже знадобишся.
– Я не можу гостей скасувати.
– У такому разі організовуй усе сам.
Аліна пішла до спальні й замислилася.
Вона розуміла, що чоловік не змінить рішення, але залишити все на ньому їй не дозволило виховання.
Вона, звичайно, налякала його, але напередодні весь день клопотала по дому: навела порядок, поклала на диван щойно куплений плед, розставила вази з квітами, загалом, як художник, додала штрихи до інтер’єру.
– Алін, слухай … Ти там, якщо що, ну, не вдавайся в деталі, гаразд? Про оформлення, про те, як купували. Просто скажемо, що будинок спільний. Ну, разом вирішили, разом вибрали.
Аліна підняла брову:
– А чого раптом таке прохання?
– Та не хочу, щоб потім пішли розмови, типу я в тебе на шиї. Ти ж знаєш, які ці мужики, та й жінки теж. Заздрісні. Нехай думають, що я мужик з посагом, розумієш?
– З посагом? – Аліна подивилася на нього довго, уважно. – Ти милий, що, одружуватися зібрався? Так посаг не твій. Іди-но ти, краще мангал перевір. Щоб там вугілля було.
Коли чоловік пішов, Аліна сіла на диван і подивилася у вікно.
– А може, не варто завтра до лікарні їхати? Може, вдома залишитись і подивитися, що за колеги у чоловіка?
Втручання свекрухи перенесли. Їхати було не обов’язково, і Аліна із чистою совістю залишилася вдома.
З ранку суботи Аліна крутилася, як муха в окропі: салати, м’ясо, напої, посуд. Іван, у халаті, ліниво переступав з ноги на ногу, поглядаючи на дружину.
Тільки надвечір, уже переодягнувшись, він почав ходити по дому з виглядом «ось, мовляв, як у нас тепер все по-людськи».
Гості з’їхалися ближче до п’яти. Жінки з бухгалтерії, чоловіки з відділу продажу та закупівель, кілька товаришів з відділу збуту, заступник директора та начальники, всі вирішили вшанувати візитом Івана Петровича. Ну і… звичайно, та сама Пауліна.
На підборах, в сукні, що обтискає. З червоною помадою на «риб’ячих» губах.
Аліна відразу зазначила, що ця гостя явно не з-поміж «просто колег». Занадто впевнений крок, надто відверта сукня, та надто пильна увага до деталей інтер’єру.
Червоне просила налити лише з тієї пляшки, що дорожча. Їжу – тільки ту, що була смачнішою. Очі в неї бігали по будинку, як у рієлтора на показі.
Сміх, розмови, дзвін келихів. Колеги нахвалювали будинок, їжу, хвалили Івана за «смак» та «розмах». А він лише розпорядження давав:
– Алінко, принеси ще червоного! Алінко, збігай, подивися, як там м’ясо. Алінко, серветки принеси!
І Алінка носилася. Носилася і думала, що ще одне прохання і вона шпурне чоловікові в обличчя ці серветки.
– Який у вас басейн! – захоплювалася Пауліна. – Прямо, як на обкладинці.
– Так-так, я сам планування стверджував, – не моргнувши, брехав Іван. – Ходімо, я тобі покажу все.
Він бачив, що дружина зайнята розмовою з кимось із гостей, і вибрав момент, щоб показати Пауліну розкіш, як вона є.
– Із задоволенням, покажіть мені все, Іване Петровичу! Я готова! – Пауліна вип’яла бюст і пішла у бік спальні.
– Ти одразу туди? – Іван Петрович навіть здивувався від такої сміливості.
– То ви ж запропонували…
– Ну, ходімо… – У цей момент зі спальні вийшов доберман, Персик. Він показав великі ікла і загарчав, лякаючи Пауліну.
– Ой!
– Не бійся… Він… безпечний. Але краще ходімо, я покажу тобі вітальню.
Іван сам не знав, чого чекати від псини. Аліна привела його кілька місяців тому, забравши у подруги на перетримку. Та слізно попросила, бо не було з ким залишити його на час довгої поїздки.
Аліна саме пішла показати одному з гостей вбиральню, коли почула їхні голоси та гарчання Персика. Вона вийшла в коридор і застала чоловіка з Пауліною біля книжкової зони.
– Там у нас бібліотека. І зона для читання. Я її особисто планував, щоб, знаєш, розслабитися після роботи. З книжечкою. Тут буде зимовий сад, величезні вікна для читання під місяцем.
– Ого! – хихикнула Пауліна. – Іване Петровичу, та ви романтик! І що ж останнє читали?
Аліна увійшла до кімнати саме в той момент, коли Іван відкрив рота, щоб відповісти. Вона стояла на порозі, руками підпираючи боки.
– Склад туалетного паперу він прочитав. З останнього. А взагалі, цю зону я робила для себе. І для Персика, – вона вказала на добермана, який прийшов за нею й із задоволенням знову показав ікла.
– Він чужих у нас не любить. Минулий господар привів свою коханку – потім ледве зашили.
Пауліна зблідла.
– Я, мабуть, піду до решти. Здається, там на десерт чекають.
– Правильне рішення. А Ваня мені зараз допоможе. Я втомилася бігати, відганяти мух… від свого десерту! – Додала Аліна і кивнула чоловікові на вихід.
Їй раптом все стало ясно, все стало на свої місця. Прохання не казати про оформлення будинку. Несподіване бажання влаштувати новосілля.
Особлива поведінка однієї гості. Усі погляди, інтонації. Все вишикувалося в струнку і неприємну картинку.
На кухні Аліна зачинила двері й, повернувшись, спокійно запитала:
– Це що, ти вирішив додому привести коханку?
– Ти з глузду з’їхала? Просто колега. А ось що ти робиш? – зашипів Іван. – Я з людьми стосунки будую, а ти, як з базару!
– А ти стосунки з ким будуєш, Ваню? З колегами чи… з деким конкретним?
– Ти що, ревнуєш? Дурниці!
– Та ні, Ваню. Не ревную. Просто нагадую, що цей будинок, яким ти хвалишся, оформлений на мене. Цілком і повністю. І це я забезпечила тобі статус господаря!
– Але, якщо ти продовжиш запрошувати сюди будь-яких Паулін, будь ласка, спочатку подумай. А ще краще – не забувай, хто тут господиня. Інакше буде, як із чоловіком моєї подруги. Персик у нас чужих не сприймає.
– Я просто хотів, щоб мене на роботі поважали!
– Поваги домагаються не ганебністю, а чесністю. А поки ти, при живій дружині, відповідаєш на флірт цієї Пауліни, ти не мужик, Ваня. Ти – актор у дешевій виставі.
Після того казусу колеги переглядалися. Пауліна пішла однією з перших. Інші сиділи ще, але відчували, що атмосфера розжарилася.
Незабаром гості почали розходитися, і кожен сказав «дякую» господарці цього будинку. І лише деякі подякували Іванові. Усі зрозуміли, хто в хаті господар без зайвих слів.
З понеділка в офісі до Івана почали ставитись інакше. Як ставилися, коли він тільки-но прийшов. З недовірою та упередженістю. Хтось навіть упустив:
– Знаєш, Іване Петровичу, дружина у тебе класна. Всім молодим фору дасть.
Іван тільки мовчки дивився в монітор, а в голові крутилася одна фраза Аліни:
– Цей будинок мій. І статус у ньому ти собі сам вигадав. А якщо хочеш розлучення – йди. Але на майно не розраховуй. Все моє!
І справді. Дім Аліна купила на гроші від продажу бабусиного будинку, що дістався їй у спадок, і додала до них кошти від продажу частки свого бізнесу.
Все оформлення вів юрист Аліни, і на її вимогу нерухомість оформили спочатку на матір, а вже потім оформили дарчу на Аліну.
Іван навіть не з’явився в нотаріуса, пославшись на аврал. Він не знав, як саме пройшла угода, вважаючи, що будинок просто «оформили на обох» як майно, нажите в шлюбі.
Але невдовзі й до Івана дійшло, хто в хаті господар. Він став поводитися поважніше до дружини й забув про всяких Паулін.
– Краще зі старою дружиною у новому будинку, ніж із молодою дружиною у курені! – Вирішив він, після того клятого новосілля…
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші коментарі та вподобайки.
