Друзів у мене як таких немає, є знайомі, але з ними не хотілося б обговорювати такі особисті для мене теми та й навряд чи комусь із них цікаві мої проблеми. Останні 5 років я відчуваю самотність, закриваюся від усіх і всього.
Мені стає все важче спілкуватися з людьми та й бажання немає. Кудись сходити себе змусити не можу, мені здається, що комфортніше посидіти вдома, але потім все ж таки шкодую, що не відвідала той чи інший захід, мені здається, я втратила всі свої зв’язки, друзів. В інтернеті я теж не дуже активна, не люблю виставляти напоказ своє життя, тому не веду до ладу жодних соцмереж.
З батьками та родичами у мене також зв’язку немає. Від слова зовсім. Я їх ніколи не розуміла і вони мене, мабуть, також. Батьки у розлученні, живуть окремо, звичайно. Я живу з матір’ю. У нас натягнуті стосунки, ми не розмовляємо, з батьком краще, але спілкуємося лише у справі.
Ніяке питання чи проблему я з ними обговорити не можу, пробувала, але це, на жаль, нічого не вирішувало, а я тільки більше закриваюся в собі і докоряю собі за помилки.
Я незаміжня і хлопця у мене теж немає. Є людина, до якої в мене ніби є почуття, але там теж не складається, ми одне одного не чуємо і далекі. У нього є свої умови стосунків, на які я маю погодитися, враховувати його зону комфорту та не завдавати йому незручностей. Або зовсім нічого.
Я вже йому говорила, що не можу з цим змиритися, не можу прийняти таке ставлення до себе, після чого ми не спілкувалися якийсь час, а врешті-решт почали спілкуватися і зараз все повторюється.
Скільки б я не намагалася відволіктися і не морочитися щодо таких стосунків, я все одно повертаюся до того, що я в цих відносинах страждаю, плачу і відчуваю самотність. Загалом близьких людей у мене немає взагалі.
З роботою (я думаю, через цей мій «складний» психологічний стан) теж не виходить. Зараз я шукаю роботу, але знайти її мені дуже складно, я почуваюся некомфортно і невпевнено. Начебто себе знецінюю.
Не можу знайти себе та займатися тим, що мені подобається. Але навіть на будь-якій роботі (звичайній, не за інтересами) не можу затриматись більше ніж на рік, півтора.
Все кудись біжу, хочу щось змінити. Напевно, я не права, і якби я пропрацювала на тій роботі досі, то, може, і виросла б, і була більш стабільною і впевненою у своїх силах. А так виходить ні нашим, ні вашим і в резюме особливо блищати нема чим.
На цей час куди не подивлюсь, у своєму житті я бачу повний провал, і життя від цього похмуріше. Звідки мені брати сили та підтримку. Дні минають безглуздо.
