Ця ситуація трапилася ще до того, як я вийшла заміж. Тепер я вірна чоловікові і навіть не дивлюся на інших чоловіків.
А раніше у мене було два хлопця. Перший – мій тоді ще майбутній чоловік. Періодично я жила у нього. В інший час проживала разом з подругою, з якою ми знімали квартиру.
Другий був моїм колегою. Обидва молоді і повні сил.
Мені було двадцять п’ять, йому – двадцять два. Періодично він приходив до мене додому, але про це не знав ніхто, навіть подруга. В один з вихідних днів він знову приїхав до мене. Привіз різну смакоту.
Після спекотної нічки ми валяємося в ліжку. І раптом пролунав дзвінок у двері.
Це був мій майбутній чоловік. Ми притихли. Чутність в панельному будинку дуже хороша, тому ми просто тихо лежали.
А благовірний мій все не йде. Наполегливо так дзвонить! І тут він вирішив набрати мене по телефону.
Через двері він почув, як задзвонив мій мобільник. Я не знала, як вибратися з ситуації. Не можу ж я впустити його в квартиру!
Коханець мій втиснувся в ліжко. Боявся, мабуть, відхопити по повній.
Так вони ще й знайомі були з моїм нареченим. А відносини у них зовсім не дружні були. Скоріше навпаки.
Мій коханий починає хвилюватися за мене. Кричить під дверима, щоб я відкривала, інакше він буде кликати господарку квартири. А, може, і МНС викличе. Ну і злякалася ж я тоді!
І тут мене осінило. Квартира перебувала на першому поверсі. Я не придумала нічого кращого, ніж спровадити коханця в вікно.
Кажу йому, щоб вистрибував. Він швидко абияк одягається, стрибає у вікно і починає тікати. Ось він повеселив перехожих тоді, напевно.
Не встигнувши ще відійти від переляку, я йду до дверей. А нареченого і сліду не було. Довго я тоді ще думала, чи не побачив він мого коханця.
Вражень залишилося маса, але більше повторювати цього не хочу. Краще вже бути вірною дружиною.
