Майже рік тому я припинив спілкуватися зі своїм старшим братом. Мені знадобилося тридцять років життя, щоб зрозуміти, що він за людина

Майже рік тому я припинив спілкуватися зі своїм старшим братом. Мені знадобилося тридцять років життя, щоб зрозуміти, що він за людина.

Кирило старший за мене на три роки. Якось заведено вважати, що все добре в сім’ї дістається молодшим дітям. У моїй родині все навпаки. Як я потім дізнався, спочатку батьки планували одну дитину. І Кирило був довгоочікуваним сином, а я став незапланованою випадковістю.

Скільки пам’ятаю, старшого брата весь час ставили мені в приклад. Батьки вихваляли будь-які його досягнення і знецінювали мої.

Коли Кирило посів перше місце у шкільній олімпіаді з ОБЖ, мама обдзвонювала всіх бабусь, дідусів, купила величезний торт та влаштувала свято. Коли я посів друге місце у міській олімпіаді з фізики, батьки мені поставили єдине запитання: “Чому не перше?”

Можливо, тому Кирило ріс таким розпещеним і вважав, що всі довкола йому винні. І якось завжди в нього була потреба у всьому бути першим, виділятися, а головне, щоб батьки його хвалили. Навіть якщо не було за що.

Наприклад, коли ми були підлітками, мама з татом відвезли нас на дачу. Сказали посадити картоплю, а час, що залишився займатися, чим хочеться. Ділянка у нас була невелика, тому така робота була нам цілком під силу.

Я запропонував Кирилу розділити поле навпіл, він погодився. За підсумками я виконав свою частину роботи, поки він відпочивав. Потім Кирило сказав, що коли я посаджу картоплю і за нього, він віддасть мені всі гроші, які батьки залишили нам на розваги. Я погодився.

Коли я закінчив усе поле, сил майже не лишилося. Якось відлежався, умився нашим садовим душем і побіг у будиночок, щоб отримати обіцяні гроші та йти гуляти зі своїми приятелями. Але Кирило кудись пішов. Повернувся він пізно вночі, п’яний і без грошей.

А коли наступного вечора приїхали батьки, він їм сказав, що майже сам посадив усю картоплю, а я йому не допомагав. Я тоді розповів свою версію подій, але мама з татом мені не повірили. Було прикро до сліз.

І такі “підстави” повторювалися багато разів. Коли ми вже стали дорослими, Кирило міг періодично позичати у мене грошей і не віддавати потім.

Ще одного разу, коли я купив свою першу машину, він випросив її у мене покататися. Я дуже не хотів давати. Але розмова була в присутності батька, який присоромив мене і сказав, що я поводжуся як дитина.

Я дав братові ключі. Той наступного дня повернув машину. А коли мені знадобилося на ній кудись поїхати, я виявив, що праве крило сильно подряпане. Пред’явив братові, але той відповів, що він тут ні до чого.

Тоді я спробував вплинути на Кирила через батька, але й той став на його бік.
– Кирило ж тобі сказав, що це не він, – відповів тато. – Мабуть, ти сам десь подряпав і не помітив.

Більше до батьків із питань старшого брата я не звертався. Зрозуміло, що свої рожеві окуляри щодо нього вони ніколи не знімуть.

Але пік настав, коли батьки купили нам квартиру. Жили ми там із Кирилом удвох. Я поступово робив ремонт просто тому, що хотів жити в нормальних умовах. Брат мені не допомагав. Ні грошима, ні руками.

А потім Кирило раптом заявив батькам, що в нього з’явилася дівчина і він хоче жити з нею в цій квартирі. Звісно, мене там не повинно бути. Я запитав, а чи компенсується мені ремонт, який я стільки часу робив. Звичайно, Кирило зробив круглі очі, а батьки знову прийняли його бік.

Я з’їхав, винайняв собі квартиру і вирішив більше не спілкуватися з братом. До речі, з тією дівчиною він розлучився за місяць. І ось ми вже майже рік не спілкуємось. І весь цей час батьки намагаються примирити мене з Кирилом. Вони щиро не розуміють, у чому тут справа і, як і раніше, на його боці. Хоча за цей час він жодного разу не просив вибачення.

Але я просто радий, що його більше нема в моєму оточенні. І за цей рік зрозумів, наскільки легше і краще мені живеться без цієї нахабної, токсичної та брехливої людини, нехай і рідного брата.