– Мамо, я їсти хочу! – Дімка тряс її за руку видно вже давно. Марина ледь розплющила очі, – треба ж, як вона заснула. Третій день хворіє, з вечора прийняла щось від жару і відразу забулася сном.
Їй снився якийсь дивний сон, наче вона накрила величезний стіл. Запекла м’ясо, овочів та фруктів багато на столі, у вазі ґрона винограду, апельсини, – а за столом немає нікого. Потім синочок до столу підійшов, на виноград показав пальчиком:
– Мамо, а це смачно? Можна спробувати?
Дімка ще раз штовхнув її в плече:
– Мамо, вставай, мамо! – і раптом заплакав.
– Ну ти що, синку! Та я вже встала, дивись! Ти що, злякався, га? Ходімо, я тебе зараз нагодую, ну що ти плачеш?
Марина сіла на ліжку, трохи посиділа, бо голова паморочиться, – треба ж як її прихопило! Як вона завтра піде на роботу?
– Мамо, я хочу їсти! – Знову занив Дімка.
– Йдемо, Дмитрику. Ну а там же печиво є, булочка, взяв би сам, малюк!
– Мамо, я вчора їх з’їв, а ти спиш і спиш, – ще дужче заплакав син.
Марина пішла на кухню, але раптом задзвонив телефон, – начальник дзвонить, дивно, що в неділю,
– Марино, ти чому на роботу не вийшла? Яка неділя, ти що, не в собі? Та сьогодні вже понеділок! Як ти мені набридла, то дитина, то твої викрутаси, – ти звільнена!
З останніх сил вона пройшла на кухню, подивилася – печива та булочки не було. Ну звичайно, якщо вона спить із суботи, а син голодний! Швидко зварила йому кашу:
– Синку, їж, а я скоро!
Марина накинула пальто і неквапливо вийшла до найближчої крамниці. У гаманці залишилося зовсім небагато. Зайшла і купила хліба, молока та яєць, – син любить омлет.
Завтра вона поїде до начальника, Єгорович не такий уже й злий, він зрозуміє.
Звичайно йому важко працювати з жінками, майже всі матусі-одиначки у них у салоні – перукарні. Та нічого, все обійдеться!
На виході з магазину був прилавок із фруктами. Марина глянула і здивувалася – ґрона винограду та апельсини – ну прямо, як з її сну!
Дімка уві сні так хотів винограду. Давно вона не купувала, син навіть смак його забув. Перерахувала залишок грошей і взяла найменше ґроно.
Продавчиня зневажливо на неї глянула і кинула його на ваги, видно, щоб вони більшу вагу показали. Ще й гілку рукою тримає.
Марина цю продавчиню пам’ятає, багато хто скаржився на неї, та і її вона не раз обвішувала. Ось і зараз явно більше нарахує, але грошей начебто вистачає.
Обурюватися немає сил. Марина сунула їй сто гривень і подивилася просто в очі, – невже їй не соромно обраховувати?
І раптом Марині здалося, що вона знає все про цю жінку! Вона одружена, чоловік на вахті, дочка доросла.
– “Навар” сьогодні хороший, поки чоловіка немає вдома, Віктор хотів зайти, – на пляшечку та гарну закуску уже вистачить!
Марина ніби заворожена з огидою читала з її очей смакування стосунків із Віктором. А та завмерла, потім відрахувала їй здачу, насилу відвела очі і роздратовано крикнула жінці, що стояла за Мариною.
– Вибирайте швидше, бачите чергу зібрали!
Вдома Марина дістала ґроно винограду і Дімка несподівано спитав:
– Мамо, а це смачно? Ну прямо, як у її сні.
Вона помила виноград:
– Їж, синку!
– Як смачно, мамо, ми що, розбагатіли?
– Скоро точно розбагатіємо, – засміялася вона.
Марина відкрила гаманець і очманіла – решти було в два рази більше, ніж вона дала тій продавчині, та вперше обрахувалася собі в мінус! Перший порив був піти та повернути.
Але потім згадала, як та всіх і раніше обвішувала, і вирішила, що, мабуть, її коханець Вітька обійдеться і без частування!
Цей дивний випадок із часом забувся. Єгоровича вдалося вмовити, всі дівчата були на її боці.
А через кілька місяців Марина з подругою викупили у Єгоровича частку в салоні. Правда довелося взяти пристойний кредит.
Він відійшов від справ, Марина з Аделіною йому частину доходу віддавали, самі в салоні заправляли і життя наче налагодилося.
Щоправда, у сина у старших класах якісь недруги з’явилися.
Якось Марина чекала на Дмитра зі школи, у вікно виглянула, а там старші підлітки її сина оточили. Вискочила надвір, дивиться – в одного з хлопців у руці новий телефон її сина, а Дімка із кишень уже витрушує все, що є.
– Ану відійшли від мого сина! – крикнула Марина, і той, що з телефоном із викликом подивився на неї,
– Чого треба? – І завмер, а Марина ніби провалилася у темряву його очей.
І одразу жахнулася – молодий зовсім, а душа, як сажа чорна! Поки набирала поліцію, всі хлопці так і стояли, як у дитячій грі “замри”
Поліція забрала хлопців, сину смартфон віддали, і він із захопленням запитав:
– Мамо, а як ти так зробила, що вони не рухалися? Ти що, жінка-супергерой?
– Будь-яка мама за сина свого готова на все, – посміхнулася Марина, але сама вона й гадки не мала, як це у неї так вийшло?!
Але й ця дивна історія з часом забулася.
Син виріс, працює. Живуть вони так само вдвох. У Дмитра вже дівчина з’явилася Ганнуся, обіцяв мамі, що скоро їх познайомить.
Та й у Марини все гаразд, свою роботу вона любить. Тільки от заміж так і не вийшла. Та нічого, син уже дорослий, тепер він її захисник.
Цього дивного дня Марина їздила замовляти розхідники для салону. Пообідати не встигла, та ще всі картки та готівку залишила.
Поруч із салоном невеликий ринок. Не втрималася, пішла рядами, а там!
Марина дивилася на смачну копчену скумбрію, на ікру – ікринку до икринки, – на жирні шматки масляної, та слинки ковтала.
Треба збігати за гаманцем, але раптом їй спала шалена думка – може подивитися в очі продавцю і він їй так віддасть? Адже вона може людей увести в якийсь дивний стан, сама навіть не знає, як це відбувається.
Марина правда давно так не робила і подумки собі казала – не смій більше так робити, адже соромно буде потім! У тебе все є, ти можеш купити майже все, що хочеш!
Вона зустрілася поглядом із чоловіком біля прилавка – очі його сміялися!
І раптом він сказав:
– А хочете, я вам дам безплатно все, що забажаєте? Для такої вродливої жінки мені нічого не шкода. Я господар цієї крамнички, довелося сьогодні підмінити – продавці всі зайняті, приймають товар. А ви мене просто в ступор увели, що я готовий вам все віддати!
– Ну, що ви, я зайшла просто подивитися.
– Та гаразд, я по ваших очах прочитав, як вам хочеться шматочок скумбрії, та й масляна у мене дуже навіть гарна!
– Я вас бачив, ви в тому салоні працюєте? Я вас хочу на вечерю запросити, мене звуть Михайло Іванович, я не одружений, та й ви бачу незаміжня!
Марина одразу навіть і не знайшлася, що сказати! Вперше їй зустрівся чоловік, який їй не піддався. Мало того – він все про неї прочитав по її очах, – все, що вона думала!
Михайло щоранку зустрічав Марину, а вечори вони все частіше проводили разом.
Весілля сина Дмитра з Ганною та Марини з Михайлом відбулися в один день, – це тепер їхнє спільне сімейне свято.
Щоправда, донька Соня у Михайла та Марини народ.илася раніше, ніж їхня онука Ліза – донька Ані та Діми.
Марина вперше в сорок з невеликим відчула себе справжньою жінкою, тепер у неї є коханий чоловік та захисник – її Мишко.
Жаль, що її таємничий дар впливати на людей більше не проявляється. Вона якось спробувала – нічого не вийшло. Напевно, це тому, що вона тепер не одна.
У кожному з нас спить таємнича сила, що допомагає нам у скрутну хвилину. Але допомагає лише тоді, коли доводиться розраховувати лише на себе.
А коли поруч є сильні і вірні – цей дар дрімає до певного часу…
Для когось ця історія може здаватися казкою, а хтось вважатиме її скрутною життєвою ситуацією, коли можливо все. Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
