Сьогодні у мене нічна зміна у відділенні реанімації. Майже всі палати порожні, крім трьох, там лежать пацієнти на штучній вентиляції легенів. Тихо чутна робота мед апаратів і все. У мене нова напарниця Люда – молоденька дівчина, сьогодні її перша робоча ніч.
Як і зазвичай першу половину ночі чергую я, а потім до ранку заступає Люда. Я встиг заповнити всі журнали. І ось вже заспана Люда йде мене замінити. Я відправився в кімнату відпочинку, зняв халат, застелив диван і ліг спати.
Вже через п’ять хвилин я почав занурюватися в сон. У мій сон увірвався несамовитий крик. Я миттю підскочив з дивана, але вирішив, що мені це приснилося.
– Аааааааааааааааааааааааа – крик долинув із сусідньої палати. Я був впевнений, що це була Люда. Я вибіг у коридор і кулею метнувся в палату. З хворим все в порядку, апарати працюють. Люди там немає.
-АААААааааааааааааааа – знову долинуло звідкись зовсім поруч, і геть оглушило мене. Мій погляд переметнувся на раковину, що в палаті.
У напівтемряві я помітив під раковиною свою напарницю Люду. У цей момент в палату зайшли лікар і сестра. Вони дивувалися, що відбувалося.
Обличчя Люди зображувало найбільший страх: величезні очі, з яких лилися сльози з горошини, скуйовджене волосся, важке тремтяче дихання. Її всю трясло.
– Хлопці, її треба витягнути звідти – сказала лікар. Коли я з сестрою підійшли до неї, Люду заколотило ще сильніше, вона почала відбиватися і кричати.
– Тихіше, Люда, заспокойся – бурмотіла лікар.
– Що трапилося?
Ми тихенько витягли Люду з-під раковини. Вона вже хотіла розповісти, що сталося, але Люду знову накрила істерика. Сестра вколола Люді заспокійливе. Люда зробила кілька глибоких вдихів, схлипнула і сказала:
– Сергій (це я) заповнив усі журнали. Мені не було чого робити. Я пройшлася по палатах, перевірила хворих і пішла сидіти в кабінеті. Мене почав долати сон. Я вирішила піти в палату, вмиватися холодною водою, зайшла, а там …
– Люда перервала свою розповідь і почала плакати.
– Заспокойся, все вже добре – заспокоювала її лікар.
– Що ти побачила? – Я вмила обличчя водою, підняла голову і подивилася в дзеркало над раковиною … – вона знову запнулася.
– І що було далі? – запитав я. Люда мовчала.
– Не бійся. Краще розкажи, – продовжував я.
– У дзеркалі я побачила, що за моєю спиною стоїть хлопчик. Весь блідий. Я повернулася, а там нікого немає,
– Люда знову почала ревіти.
– Як виглядав цей хлопчик? – запитав я.
– Весь білий, чорне волосся, на вигляд років дев’ять. У нього ще шрам був на обличчі великий. А потім я згадала, що це той хлопчик, який вчора помер!
– Люда розревілася.
– Нічого, Люда, звикай.
Робота у нас така! – сказала їй лікар.
