Мене виростила тітка, тому що мама була п’яницею. Я стала дорослою, і тепер вона хоче повернутися в моє життя. Але я не впевнена, що це мені потрібно

Мене виростила тітка, тому що мама була п’яницею. Я стала дорослою, і тепер вона хоче повернутися в моє життя. Але я не впевнена, що це мені потрібно.

Мені було 10 років, коли мене забрала до себе тітка, сестра мами. Вона й раніше дбала про племінників. Мама постійно випивала. Її головною метою було дістати чергову пляшку. Попри це, їй вдалося завести чотирьох дітей – мене та трьох хлопчаків: Ігоря, Костю та Льошу. Досі не розумію, як ми вижили в холоді та голоді.

Ми жили в будинку з дірявими віконними рамами та піччю, яку рідко топили. Нас підгодовували сусіди та просто знайомі. Коли я пішла до школи, моя перша вчителька щодня потай клала булочку з маком до мене в портфель. А ось маму зовсім не хвилювало, чим харчуються її діти та у що вони одягнені.

В результаті, коли мамі було близько тридцяти років, органи соціальної опіки відібрали у неї батьківські права та відправили хлопчиків до дитячого будинку. Молодшому – Олексію – тоді було лише три роки. Він голосно плакав, коли старші хлопці мовчали. Хто знає, можливо, вони розуміли, що навіть в інтернаті їм буде краще, ніж із рідною матір’ю.

Мені пощастило більше ніж братам. Мене забрала до себе тітка і виростила разом зі своєю донькою як рідну. Я дуже добре запам’ятала, як одного разу, ще до позбавлення мами батьківських прав, тітка приїхала до нас у гості. Мами вдома не було вже тиждень. Тітка плакала, потай витираючи сльози, коли я запропонувала їй суп із картоплі та зелені та черствий сухар до чаю.

А потім вона зробила мені зачіску. У мене було довге і густе волосся нижче пояса, але ніхто не вчив за ними доглядати. В результаті, мої кучері були схожі на гніздо, що злиплося.
– Коли ти востаннє мила голову? – Запитала тітка.
– Не пам’ятаю, – чесно відповіла я.

Після цього тітка взяла до рук ножиці та зробила мені каре. Розплутати те, що я вважала за волосся, було вже неможливо. Проте наскільки мені стало легше та зручніше! З того часу я щотижня мила волосся господарським милом. Я почала навіть трохи стежити за собою і вперше акуратно обрізала нігті.

Тітка була дуже доброю та уважною, але не могла собі дозволити утримувати всіх чотирьох. Коли я переїхала до неї, то ми разом ходили до дитячого будинку і приносили іграшки, одяг та солодощі хлопчикам. Упродовж року всіх трьох усиновили. З одного боку, я була за них рада, а з іншого – ми всі опинилися у різних містах. Добре, що тітка наперед кожному братику написала свою адресу.

Прийомні батьки хлопчиків були не проти того, щоб ми спілкувалися. Ми часто їздили один до одного в гості, ходили в походи та часом відзначали свята. Навіть зараз, подорослішавши, ми зустрічаємося, продовжуємо дружити сім’ями та підтримуємо один одного у важкі хвилини. Я вважаю, багато в чому це заслуга тітки.

Минули роки, ми всі закінчили школу, потім інститут. Зараз у мене своя сім’я, чоловік, скоро з’явиться дитина. Тітка помітно постаріла, але все також дбає про всіх нас, весь час дзвонить та підтримує. Я вже й думати забула про те, що живе десь моя рідна мати.

Але одного разу я відчинила двері, а на порозі стояла ВОНА. Мама дуже змінилася. Я пам’ятала її стрункою, зі зібраним хвостиком і в довгій квітчастій спідниці. А тепер я бачила пухку жінку з набряклим обличчям, короткою стрижкою та в темному костюмі.

– Привіт, Олю!
– Привіт. Як ти мене знайшла?
– Льоша дав твою адресу.

Льоша – наймолодший із братів. Він єдиний не пам’ятав маминих запоїв і тумаків, що роздавалися «дбайливою» маминою рукою. Виявилося, що він не забував про маму, дізнався про її нову адресу і дуже зрадів, що вона кинула пити. Майже через 20 років мама вирішила почати жити заново, для цього їй хотілося побачити всіх своїх дітей.

Я впустила цю жінку до хати. Мамою мені важко було її називати. Я поводилася насторожено. Мені здавалося, що вона ось-ось почне просити грошей чи дати їй випити. Але ні того, ні іншого не сталося. Мама розповіла, що тепер мешкає в селі. Має невеликий город і сад. Льошка вже приїжджав до неї в гості. Він відремонтував вхідні двері та наколов дрова.

Мама говорила про нього з неприхованою гордістю. Ще б! Високий, широкоплечий, роботящий дорослий син! Ось, тільки мені дуже хотілося, щоб вона згадала, що вона до його краси та вмінь не має жодного стосунку. Його всьому навчили прийомні батьки. Вони виростили його вихованим, добрим та чесним, поки рідна мати шукала джерело «святої води».

Розмова вийшла зім’ятою. Мама розповідала про свої пригоди. Було видно: вона хоче, щоб я пошкодувала її. Але нічого, крім огиди, вона не викликала в мені. І вона це відчула. Випивши чаю, мати пішла. А я навіть не почала питати, де саме вона зараз живе і куди збирається йти.

Наступного дня мені зателефонував Олексій.
– Чому ти так холодно прийняла маму? Вона тебе таки народила.
– Мама – це не та жінка, яка народила, а та, яка виховала.
– Не будь такою жорстокою. Якщо ти не спілкуватимешся з нею, то я перестану з тобою розмовляти!

Льошка кинув трубку. Він – мій наймолодший брат, найулюбленіший. Я досі пам’ятаю, як годувала його козиним молоком із пляшечки та співала колискову ночами. Ми завжди були один за одного горою. Навіть після усиновлення ми з усіма братами не втратили контакту. Невже тепер, після появи мами, ми почнемо ворогувати та сваритися? Тільки за це я готова зненавидіти свою біологічну матір. Але як поводитися з нею і що робити, я поки не вирішила.

You cannot copy content of this page