fbpx

Мені 21 рік, вже два роки я в стосунках з хлопцем, якого люблю і який любить мене. Все б добре, якби не його сім’я, яка вважає мене аферисткою. Я сирота, мене виховала моя бабуся. Ми жили і живемо до сих пір зовсім скромно. Бувало й в дірявій куртці ходиш і колготки одні-єдині. Загалом, багато так живуть в нашій країні

Не знаю, навіщо вирішила написати. Може тут почую добре слово, тому що в реальному житті мене майже нікому підтримати.

Мені 21 рік, вже два роки я в стосунках з хлопцем, якого люблю і який любить мене. Все б добре, якби не його сім’я, яка вважає мене аферисткою.

Я сирота, мене виховала моя бабуся. Ми жили і живемо до сих пір зовсім скромно. Бувало й в дірявій куртці ходиш і колготки одні-єдині. Загалом, багато так живуть в нашій країні, не бачу сенсу вдаватися в подробиці.

Вступила я на архітектора, на бюджет. І там познайомилася з Дімою, ми в одній групі. Він вчиться платно, хоча у нього дар від Бога. Його проекти одні з кращих, але він і не приховував, що навряд чи буде працювати за фахом.

Йому було це цікаво, батьки заплатили гроші, щоб не напружуватися, не стояти в черзі, не псувати статус, може бути.

Батько його працює в прокуратурі на досить високій посаді, у мами туристична агенція.
Я не буду лукавити і говорити, що Дімка мій альтруїст і ангел у плоті. Спочатку я його терпіти не могла. Пафос у нього протягав з кожної пори.

Він вів себе огидно, дивився на всіх зверхньо. І я покластися можу, що у мене тоді і думки про відносини з ним не було.

У нас ніколи не було якогось вибуху, різкого усвідомлення, що ми любимо одне одного. Просто в якийсь момент ми почали разом виконувати завдання в парі. Він був найкращим в групі, а я хотіла бути кращою. Він мені спокійно про дівчат своїх розповідав. Такі речі говорив, що у мене вуха горіли. Про сім’ю, про те, що не пішов у юридичний і батько розчарований. І з часом я теж почала відкриватися, хоча до того часу була дуже закритою людиною.

Про бабусю розповіла, що батьків у мене немає. Він додому мене через пів міста возив, я до нього на змагання (він тоді тенісом займався) ходила. Він познайомився з моєю бабусею, меблі у нас рухав, антену лазив на дах вішати. Бабуся йому весь час пироги пекла. І одного разу бабуся мені каже «що ж ти така сліпа, доню? Может досить мучити хлопця?».

І у мене як ніби пелена з очей впала. Вона зрозуміла, відчула, раніше, ніж я.
Знаєте, я пишалася і до сих пір пишаюся, що він зі мною інший, справжній. Що він не думає, як у нього покладені волосся і як на ньому джинси сидять. Мені подобається, що він посміхається іншим тільки губами, а мені ще й очима. Все у нас непросто, але я кохаю і кохана. І, значить, щаслива.

Якби тільки не його батьки. Вони вважають, що я дурю йому голову, що я дочка алкоголіків і аферистка і тільки і хочу завагітніти і забрати їх нещасні гроші.

Наші відносини відразу були напруженими. Мама його ніби крізь мене дивилася, розмовляла крізь зуби. Але остаточно зіпсувалося все ймовірно з моєї вини, хоча, буду відверта, якби повторилося це знову – і я б поступила точно так само.

Вона прямо сказала мені, що не хоче онуків від доньки алкоголіків. А я відповіла “закрийте рот”. Мої батьки не були алкоголіками. Мої батьки були хорошими людьми і трудівниками і я не могла дозволити кому-небудь ображати їх пам’ять.

Димка мене підтримав. Останні чотири місяці ми живемо з моєю бабусею. Він пересів з машини на автобус, вперше в житті дізнався що таке підробіток, зрозумів, що більше немає домробітниці, яка буде мити за ним посуд і що кашу потрібно зварити.

Він за цей час став зовсім іншим. Ні, він все ще противний, зарозумілий і навколишні вважають його засранцем, але він мій коханий чоловік. Він був зі мною тоді, коли у нього все було, він зараз зі мною – коли ми багато в чому терпимо нужду.

Я тепер знаю, що він не буде нити, скаржитися, перекладати на когось відповідальність або звинувачувати когось. Він чоловік, якому я можу довіряти, на якого можу покластися.

Мама його часто дзвонить. Йому – плаче, просить повернутися. Мені – загрожує і ображає. Приходила його старша сестра, все оглянула, задрала ніс.

Я не люблю його сім’ю. Якщо ще чесніше, то я її терпіти не можу. І я вдячна Богу, що хтось зронив у мого Дімку то зерно людяності, яке в ньому є. Інакше нічого б не було між нами. Але, незважаючи на це, я хочу миру.

Я втратила батьків, я знаю, як гіркі ці спогади і я б все віддала, щоб повернути час і, можливо, щось змінити в долі моїх мами і тата. Я не хочу щоб Діма втратив сім’ю, не хочу, щоб потім він шкодував, що втратив дорогоцінний час, не спілкувався з ними. Я хочу все налагодити. Для нього, не для них. Може у когось буде для мене порада. Я була б вдячна.

Related Post

Підійшов до їхнього столика і попросив її потанцювати зі мною, її чоловік був не проти, та й вона не відмовилаПідійшов до їхнього столика і попросив її потанцювати зі мною, її чоловік був не проти, та й вона не відмовила

Я сам з маленького містечка 16000 чоловік, і всі люди займаються сільгосп продукцією, на полях сильно втомлюються і з цього містечко бухає що прокажене, і щоб не йти на вихідних

facebook