Я зважилася написати цю сповідь в надії почути не стільки слова співчуття і підтримки, скільки слушні поради. Мені вже 28 років і я жодного разу не виходила заміж.
Дівчина я цілком симпатична (не тільки я так думаю), без шкідливих звичок і комплексів, по господарству дещо вмію. Всі подруги, колишні однокласниці і одногрупниці вже давно заміжні, хтось вже навіть розлучитися встиг, але я виглядаю білою вороною. І втомилася ловити на собі співчутливі погляди, коли мова заходить про шлюб і відносинах з чоловіками.
Мені хотіли взяти заміж тільки ті чоловіки, з якими у мене не було бажання зв’язувати себе узами шлюбу. А ті, з яким би я хотіла провести залишок своїх днів, народити і виховувати дитину, про шлюб навіть не заїкалися.
Виходить, що мені не варто виходити взагалі заміж. Раз немає відповідного чоловіка для сім’ї. Адже жити з ким попало в надії на те, що «стерпиться-злюбиться», зовсім не хочеться. А якщо не «стерпиться»?
Є жінки, які знайшли свої половинки і щасливі в шлюбі. От мені цікаво: це удача їх відвідала або все залежить від розуму жінки, яка змогла розгледіти в чоловікові хорошого батька і чоловіка.
Потрібно чекати «свого» чоловіка або ж нав’язуватися йому, «рекламувати» себе умінням готувати, турботою і ласкою? «Розставляти мережі» я якось не вмію, навмисне вагітніти вважаю принизливим і ризикованим, але жити однією в очікуванні жіночого щастя вже не можу.
Від чого залежить шанс вдало вийти заміж для жінки? І що мені робити?
