22 січня 2016 року не стало мого дідуся від зупинки серця. Його виявили не відразу, а десь через 3-4 години після…
Він був холодним і злегка посинілим. Я звернула увагу, що грудна клітка була роздута (як ніби він зітхнув на повні груди).
Це здалося мені трохи дивним. Рот був злегка відкритий. Пізніше приїхала поліція і описала.
На похоронах, коли труну занурювали в землю, кришка різко піднялася на см 2-3 і так само різко опустилося назад. Начебто її хтось намагався вибити зсередини. Ніхто не надав цьому значення.
Через тиждень ми приїхали на кладовище, щоб навісити дідуся. На подив все було спокійно, але варто було нам поїхати додому. Увечері почалося найстрашніше.
Я пішла у ванну чистити зуби. Подивившись в дзеркало, можна було побачити частину кімнату покійного діда. І коли я подивилася в дзеркало, я трохи від страху не померла! Я бачила світіння і мерехтіння!
Швидко увійшовши в ту саму кімнату, я включила світло. Нічого дивного я не помітила. Я пішла спати. Мені снився сон, ніби дідусь живий, він повернувся додому і пішов у свою кімнату. Я прокинулася через різкого і гучного тупоту. Встала перевірити. У коридорі були мокрі, глиняні сліди, які вели прямо в кімнату діда.
Я пішла перевірити й побачила це !! МІЙ ДІДУСЬ, ЯКИЙ ПОМЕР БІЛЬШЕ МІСЯЦІ ТОМУ, СИДІВ НА СВОЄМУ ЛІЖКУ, розглядаючи МОЇ ДИТЯЧІ ФОТОГРАФІЇ.
Я розумію, що він ПРИЙШОВ попрощатися! КРІЗЬ СОН ВІН ХОТІВ ДАТИ ПРО СЕБЕ ЗНАТИ. Я не стала його турбувати своєю присутністю, просто мовчки пішла у свою кімнату.
Але раптом я почула плач. Плач дідуся. Мені настільки стало його шкода, що я не побоялася і підійшла до нього, намагаючись поговорити з ним, я привертала його увагу. Він різко подивився на мене. Його очі були наче порожніми й бездонними. Він дивився ніби не на мене, а через мене. Він був у костюмі, в якому його поховали.
Він не йшов, він ширяв у повітрі. Він був якимось прозорим, але в той самий час від нього виходило слабенько сяйво блакитного кольору.
На моє запитання “Дідусь, що мені зробити, щоб ти не турбувався?” він відповів “Нічого, просто пам’ятайте, що я завжди поруч”.
Після цих слів він зник.
На наступний день всі годинники в будинку зупинилися. Дідусь більше не турбувався!
