Ранок почався не з кави. Точніше, вечір закінчувався не кавою, а скандалом. Таня вже й не пам’ятає, коли у них проходив хоча б тиждень без цих скандалів.
– Тридцять років, – вголос сказала Таня порожньому коридору, – тридцять років я прошу зачиняти кран нормально!
Прийшли з роботи, а вода у ванній тонкою цівкою текла цілий день. Хто кран так залишив? Коля, звичайно!
Вона пішла до спальні, де чоловік уже встиг приземлитися на ліжко.
– Вставай! Ти кран не зачинив уранці! Скільки тобі можна говорити? Ось вставай зараз сам і піди зачини!
– Ти у ванній була… і не зачинила? – спитав він, так ліньки вставати, коли ти щойно приповз із роботи.
– Принципово не зачинила! Іди сам! Скільки можна повторювати? Зачини кран, прибери крихти за собою, викинь сміття, на завалюйся на ліжко в черевиках! Тридцять років я це говорю – і тридцять років ти мене не чуєш!
Коля не чув. Коля вважав це якоюсь нісенітницею. Навіщо сперечатися через черевики чи крани?
– Подумаєш, трагедія…
– Так! А якби ми сусідів затопили? Колю, тобі шістдесят два роки, а я ходжу за тобою, як за трирічним!
То була помилка, згадка про вік. Коля працював на складі. Робота не пильна, колектив жіночий, що складається в основному зі жвавих жінок сорока – п’ятидесяти років.
Останнім часом одна з них, Любочка, почала затримуватись після зміни, щоб допомогти йому заповнити документи. Приносила йому в контейнері пиріжечки, та іншу домашню радість. І Коля повірив у себе. Значить, він ще ого-го!
Коля підвівся. За зростом вони були однакового.
– На мою думку, ти спеціально шукаєш привід, щоб мені ввечері настрій зіпсувати!
– Я шукаю привід? – обурилася Таня. – Може, мені взагалі замовкнути? Ходити навколо тебе навшпиньки?
Може, й так. У Колі око сіпається, коли вона починає його дошкуляти через дрібниці. І він ляпнув:
– Менше права качай! Адже тобі вже не тридцять, Таню! І навіть не сорок! Куди ти подінешся? Одна кукувати залишишся, якщо я піду. А я заміну тобі знайду легко! Молоду!
Таня – жінка проста, але не слабкохарактерна. Образу, залишену його словами, вона не пробачить. Стільки років душа в душу. Пережили всі кризи та переїзди. Доньку виростили.
– Лєра тепер жила в столиці, працювала, заробляла так, що навіть їм допомогу пропонувала. Усе дали їй – освіту платну тягнули, квартиру купили до закінчення університету. Все життя одне одного берегли. І тут – “легко знайду заміну”!
– А знайди, – відповіла вона, – чого чекаєш?! Якщо я така погана, навіщо тягнути. Збирай манатки!
– Та будь ласка! – Коля теж здаватися не збирався, чоловік тут він. – І знайду! Просто!
Коля з’їхав до брата, пообіцявши Тані, що не пройде й року, як у нього вже буде інша дружина.
Наступного дня зателефонувала дочка, якій батько вже встиг нажалітися.
– Мамо, як ти там? Тато мені вранці дзвонив, зараз слухавку не бере. Не повернувся?
– Ні.
– Зрозуміло. Хочеш, я приїду?
– Не треба. Квитки дорогі. Та й мені треба з думками зібратися.
Коля справді жив у брата.
– Моя тобі порада: не повертайся, – сказав Вітя. – Живи для себе. Тим більше, що, начебто, у тебе і “варіант цікавий”. А Таня твоя зовсім тебе заганяла. Ну, її!
Вже за місяць Коля перебрався до “цікавого варіанту”. Він сам не знав, від кохання, чи від бажання насолити Тані.
Але правда в тому, що Люба і молодша, і веселіша, готує смачно, потурає йому. Може, й недаремно пішов, скоро на розлучення подасть.
А потім почалися будні. Коля звик до тихого життя з дружиною, а у Люби два сина підлітків. І великі плани. І побут.
Сніданками-обідами вона його місяць радувала, а потім треба було вливатись у приготування та прибирання. Та й у решту.
– Якби б нам штори в дитячу оновити. І кросівки Артему на фізру – виріс знову. А з Денисом репетитор займається, платити треба. Зарплата у мене вже майже закінчилася, скинься трохи, га?
Грошей йому не шкода, але постійні дрібні проблеми почали втомлювати. Школа, репетитори, істерики вечорами, якщо уроки не зроблено. Зарплата почала відлітати за два тижні, а він раніше ще й відкладати міг.
Минуло пів року і Люба почала говорити про більше… витратні речі.
– Треба думати про майбутнє. Хлопчикам потрібні квартири. Початковий внесок треба збирати. Продамо твою дачу, додамо…
– Як продамо? – хрипким голосом спитав він, – Таня ж там …
Він затнувся. Ні, Таня тепер туди принципово не їздила.
– Сам казав, що вона не їздить туди. Дача ж ця твоя, ділити не треба. А про дітей треба подумати.
Микола на це не підписувався. Він усе це вже проходив – із донькою. За навчання треба заплатити, на квартиру заробити треба, але там рідна дочка, він для неї нічого не пошкодує.
А тут чужі сини, яких він не ростив, і з якими спілкується по п’ять хвилин на день. Це зараз найближчі років десять орати на їхнє навчання та квартири?
Злиняв Коля дуже швидко. Додому він прийшов із тортиком. Таня зустріла його з глузуванням.
– Якого гарного дядечка до нас занесло! Що ти тут робиш? У гості прийшов? Так я на гостей не чекаю, – посміхалася вона. – Не вдалося кохання на старості років?
Безглуздо було сподіватися, що вона зустріне його спокійно.
– Не склалося, – Коля віддав їй торт. – І добре, що не склалося. Тань, я там, як не в своїй тарілці. Ні з ким я не можу жити, окрім тебе. Вибач.
– Не пробачу. Вмотуй! – Грубо, але логічно.
– Це і моя квартира, я залишаюся, – заявив він, але поспішив згладити момент. – Вибач, але знімати дорого, а … квартира не тільки твоя. Поки поживу тут, а там потім, може, щось вигадаю.
Вигадати він збирався тільки те, як помиритися з Танею. Ось чому він тоді пішов? Через дурість! Ляпнув якусь нісенітницю, Таню це зачепило, а його вже зачепили її слова, що вона його навіть зупиняти не буде, мовляв, іди на всі чотири сторони.
Обидва образилися через дрібниці. Щоправда, Таня на примирення не йшла.
Жили вони у форматі комуналки. Вранці Микола прокидався, збирався на роботу максимально тихо. Таня в цей час спала в іншій кімнаті.
Приходячи з роботи, Коля сам готував, займався побутом. Іноді він намагався запросити за стіл і Таню, але вона пропускала всі пропозиції повз вуха. Він для неї не існував.
Іноді вони стикалися у коридорі.
– Я сьогодні раніше прийду, – говорив Коля.
– Мені яка справа? Хоч взагалі не приходь, – відмахнулася вона.
– Може, кіно подивимося? Якщо ти не зайнята…
– Зайнята.
Одного разу він спробував взяти її за лікоть, коли вона проходила повз з пилососом.
– Тань, ну не можна ж так. Ми ж люди. Давай поговоримо.
– Руки прибрав! – сказала вона.
Так минуло ще два тижні. Настав листопад. Коля дарував Тані квіти, які вона викидала, і намагався взяти весь побут на себе, щоб вона відпочила після роботи.
Але вона незмінно відсувала їжу, яку він готував на двох, і сама ставала до плити. Шанси на прощення танули на очах.
Якось вона першою підійшла до нього поговорити. Але Коля не встиг зрадіти, як Таня заявила:
– Давай продамо квартиру і роз’їдемося. Я більше так не можу! Житимеш зі своєю Любою, або з братом, – мене це більше не стосується. Не захочеш – ділитимемо через суд. Набридло!
Для Колі це означало лише одне – кінець усім надіям. Поки Таня тут, під боком, він ще може заслужити її прощення.
Але, якщо вона житиме на іншому кінці міста, або взагалі поїде… він може взагалі не дізнатися її адресу! Тоді вона зникне для нього назавжди… На відстані відчуття забуваються швидше.
– Тань …
– Я все сказала!
Ситуація така, що не позаздриш. Погодитись – приректи їхній шлюб на сумний фінал. Вже точно. Відмовитись і позиватися – остаточно налаштувати Таню проти себе. А вона й так його терпіти не може.
Хоча він кілька разів чув, як вона плаче.
Коли подзвонила дочка, Таня прошепотіла:
– Зараз їй розповімо!
– Добре…
Але Лєра, не давши їм схаменутися, відразу заторохтіла:
– Ви будете першими, хто про це дізнається! Крім Вадика, звичайно. Коротше… ви скоро станете бабусею та дідусем!
Вона щось говорила, а вони нічого не чули. Вони роз’їжджатися збираються, можливо, і не зустрінуться більше ніколи, а тут онук… чи внучка.
Таня раптом подумала, що, проживши все життя з чоловіком, старість їй доведеться зустрічати на самоті, і, варто було розмові обірватися, розплакалася.
– Тань… – сказав Коля, – вибач мені… Який я… Я нікуди не поїду. Давай все забудемо?
Й Таня залишилася. Можливо, через внуків, а, можливо, і через тридцять років спільного життя, – хто його знає…
А ви що думаєте з цього приводу? Залишайте свої міркування в коментарях та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові , цікаві публікації!
