Мені 25 років, одружена 9 місяців. Квартиру нам купили батьки, але чоловік ремонт робити не поспішає. Його треба постійно «стимулювати». На 8 березня я сама стелила в квартирі паркет, т.к. чоловікові захотілося відпочити з друзями і він уже домовився.
Машину керую тільки я – він права так і не отримав. Коли на сервісі перелили масло, забруднивши машину, я сама прибирала ці жирні плями. Він не хоче допомагати зовсім ні в чому — за живого чоловіка я наче одна. Іноді він робить щось по дому, але це коли і коли йому заманеться. Так і живемо в одній кімнаті, а друга кімната та кухня – просто бетонні стіни.
Працюємо з чоловіком на одній фірмі та на роботі затримують зарплату на 2 місяці. Грошей немає зовсім, але «годувальник» навіть не ворушиться, не хоче шукати підробітку чи інші варіанти покращити наше плачевне матеріальне становище. Я могла б знайти роботу, але, думаю, тоді він зовсім розслабиться і перекладе всі деякі обов’язки, що залишилися на мене. Адже так легше.
Я починаю розуміти, що цей чоловік не «кам’яна стіна», на нього не можна покластися. У той час як чоловіки та кохані моїх подруг дарують їм дорогі подарунки, одяг, абонементи до місцевих салонів краси, піклуються про них, мені доводиться розраховувати лише на себе. Ймовірно, мені потрібна надійніша людина, т.к. я не готова постійно його «стимулювати» та підштовхувати до якоїсь діяльності.
Але все-таки маю сумніви. Чи не пошкодую я про те, що покинула чоловіка, чи вийду повторно заміж і чи буде мій новий шлюб кращим за теперішній. Адже нинішній чоловік, хоч і не кращий, зате свій, рідний та звичний.
Альтернативних варіантів та кандидатів на роль нового чоловіка чи навіть коханця у мене немає. Якщо наважуся піти, то не до іншого чоловіка, а від цього, від його пасивності, лінощів та відсутності ініціативи. У матеріальному плані гірше не буде, але я боюся залишитись сама.
Так все ж таки краще синиця в руках чи ризикнути і шукати відповідного журавля?
