Я людина дуже замкнена і відсторонена, тому коло мого спілкування обмежене. Є кілька подруг, з якими бачимося в кафе, та колеги, з ними зустрічаємося на роботі, та спілкуємось лише на ділові теми. Особисте життя не обговорюємо, плітки не розносимо!
А чоловік мій, навпаки, дуже товариський. Має багато друзів, у тому числі сімейних пар. Я думала, що ми одружимося, і все різко зміниться … Він стане менше часу проводити з приятелями, та більше часу приділяти мені. Але я помилялася. Виявилося, що люди не змінюються.
Ми познайомилися на вечірці, яку він організував. Мені сподобався вогонь у його очах, та активна життєва позиція. Я пасивна, мені досить дивана та телевізора, але його це не бентежило. Навпаки, він був радий, що я така “домашня”.
Він просто ходив на зустрічі з друзями сам, і завжди повертався додому. Тоді ми разом не жили, але я знала, що ночує він не в жінок, а вдома. Хоч він і гостинний, все одно зберігає вірність мені! Я змушувала себе ходити з ним на такі заходи раз на місяць.
За рік таких зустрічей, він зробив мені пропозицію. Його не бентежило, що я домашня дівчина. Навпаки, він казав, що це краще, адже якщо подружжя поводитиметься подібним чином, будинок стане занедбаним і незатишним. А так – я зможу займатися домом, а він черпатиме сили у друзів, і приноситиме позитивні емоції додому.
Коли ми з’їхалися, намагалися максимально насолоджуватись один одним, гостей практично не звали, вони й самі не напрошувалися. Минуло пів року, і почали часто заходити деякі друзі. Спершу раз на місяць, потім частіше. Кілька місяців тому ми побралися, але все залишилося на своїх місцях, гості як приходили, так і приходять.
Якщо що, я люблю чужих людей у своєму домі, це для мене хороша нагода приготувати щось смачне та поспілкуватися. Але коли це відбувається щотижня, причому щоп’ятниці та суботи – починає набридати. У чоловіка близько сотні добрих друзів (у тому числі колеги).
Так от, коли намічається якесь свято, усі збираються у нас. Я часто натякаю чоловікові, що мене це не влаштовує, але він тільки відмовки вигадує. Каже, що краще вже вдома, з дружиною, ніж невідомо де. Частково він правий, якби не деяке «але».
По-перше, часто вживають міцні напої. Сама я не вживаю, максимум келих за весь вечір. І мені неприємно, що чоловік спускає сімейний бюджет на напої, а також сильно напідпитку, коли гості йдуть. Це шкодить відносинам, та його здоров’ю.
По-друге, мені доводиться готувати та прибирати. Коли гості приходили раз на місяць, було простіше, я встигала господарювати, та насолоджуватися їхнім візитом. Нині це перетворилося на зобов’язання. Я ненавиджу обмеження власної свободи!
По-третє, гості не дають мені виспатися. Вони можуть сидіти до години, чи двох ночі (іноді залишаються на ніч). Буває таке, що завтра мені рано вставати, а вони все одно сидять. Кілька разів я йшла спати, але, напевно, виглядала в їхніх очах негостинною. Але що я можу зробити, якщо справді втомилася?
По-четверте, це невигідно. Минулого разу до їхнього приходу ми витратилися на 3 000 гривень. Вони навіть не скинулися на стіл, і нічого не принесли. Намагалася поговорити з чоловіком, він начебто й погоджується, але все одно, за звичкою, запрошує друзів до хати.
Мені цікаво, чи нормально мати стільки друзів, і чи це друзі насправді? Люди вони добрі, але складається таке враження, що вони з нами через квартиру, де можна посидіти та вжити! Боюся заводити дітей, адже якщо це продовжиться, взагалі часу не буде. І грошей також! Як бути?
