Чоловік і дружина повинні бути з одного соціального шару…
Ми з чоловіком разом вже 30 років. Познайомилися і одружилися будучи студентами. Вчилися в одному вузі, на одному факультеті, на одному курсі, тільки в різних групах.
Після навчання розподілилися в районний центр далеко і від його, і від моїх батьків, так що всі тяготи безгрошів’я і труднощів з вихованням дітей переносили самі, без чиєїсь допомоги.
Прийшли ми на підприємство простими інженерами, але працювали на совість, тому побудували непогану кар’єру. Я провідний інженер, а чоловік уже п’ять років як керівник цього підприємства. За цей час ми виростили двох синів, обом дали вищу освіту.
Але чоловікові все не так.
Сини у нас дуже спокійні і живуть з нами. Ось чоловік і почав пиляти старшого сина, що потрібно в програмісти йти, чи не на заводі же інженером гарувати. До слова, хлопець він у нас здатний. Добре, поступив син, заочно на програміста вже закінчує в цьому році. Начебто все нічого, та ось зустрічатися він став з дівчиною, з точки зору чоловіка, яка нам не підходить.
Дівчина з неблагополучної сім’ї (але батьки її вже померли), без освіти, але спокійна і працьовита. Синові 28 років, пора вже особисте життя влаштовувати, а чоловік на диби: “ти дурень, вона тупа і деградантка погубить все твоє життя”. Я вже провела «розвідку», розпитала про цю дівчинку обережно (вона живе в сусідньому містечку). Хороша дівчинка-працьовита, не п’є, не палить – ну не повезло їй з батьками … Що поробиш?
Я чоловікові і так, і сяк, все вмовляла не лізти в особисті справи сина, що дорослий він вже і має право сам вирішувати як йому жити. Але наш тиран був непохитний. Він твердо переконаний, що вона синові не пара (сам він її навіть не бачив), що вона зруйнує його життя, і взагалі син в свої 28 років абсолютний дурень і сам приймати такі рішення не може.
Коротше, так як син з дівчиною зустрічатися продовжує і хоче з нею одружитися, чоловік заявив, що сина у нього більше немає. Так і сказав: “Сергія для мене більше не існує”.
Незадовго до початку конфлікту ми купили синові квартиру в обласному центрі, але там необхідно робити великий ремонт. Та й роботу синові потрібно там знайти спочатку, а потім переїжджати. Чоловік, з огляду на його посаду, міг би посприяти, але ні – син для нього не існує.
Ось і живемо так в одній квартирі: чоловік з сином не спілкується, не розмовляє, якщо син заходить на кухню, тут же піднімається і виходить. Кошмар.
Чому людина не розуміє, що син повинен жити своїм життям, а не реалізовувати мрії і прагнення свого татуся? Адже втратити сина легко, а ось відновити відносини вдасться?
Я синові сказала, що підтримую його рішення і чим зможу буду допомагати. Але на душі важко, я між двох вогнів. Не знаю, що з чоловіком не так? У нього завжди був складний характер, а тут його зовсім занесло. Чоловік він непоганий, його всі поважають, ніколи нікого не образить, завжди справедливий і коректний.
І справа ж не в грошах, а в твердому переконанні, що чоловік і дружина повинні бути з одного соціального шару.
От якось так.
