Люблять в житті тільки раз, а після шукають схожих. Хочу поділитися своєю історією, в надії, що можливо вона комусь послужить уроком, і людину не буде мордувати такий душевний біль, який досі не дає мені спокійно дихати.
Свого часу я покохала хлопця, і він мене покохав. Я через роки тільки оцінила всю глибину почуття, які накрили нас тоді. Мурашки по шкірі, без слів розуміли одне одного, нудьгували безмірно, коли не бачилися. Вирішили жити разом. Минуло пів року спільного життя, і почався побут.
Потім потихеньку прийшло безгрошів’я – мені не пощастило з роботою, і вчилися ми заочно, квартиру наймали. Я ночами підробляла, а йому ставало вдома нудно, і він потихеньку гуляв з друзями.
Ми стали показувати одне одному характер, демонстрували, що саме кожен із нас головний в парі, я через безгрошів’я не могла купувати собі шикарні обнови, і він став задивлятися на більш “лялькових” дівчат.
Стало доходити до сильних сварок, образ і я не витримала. Зібрала речі й поїхала додому. Через деякий час він став робити спроби мене повернути, навіть мама його мені дзвонила і просила помиритися з сином, через те, що він впав у глибоку депресію. А мамі його треба було сказати величезне спасибі, тому що саме вона нас власне і розвела, підсівши йому на вуха що одружуватися рано, він молодий і погуляти треба.
Загалом, моя гордість взяла верх і протягом 2-х років, коли він мене домагався заново відмовляла йому навіть в спілкуванні. У підсумку ми довго були без половинок, мені було дуже погано – кохала, але не поверталася.
Потім він став міняти дівчат як рукавички, а я вийшла заміж за іншого і сина народила. Він збожеволів і сказав телефоном, що на зло мені одружується. Одружився він, через два роки після мого весілля й у нього теж народився син.
Дружині своїй на весілля він купив таке ж плаття як було у мене і наше фото з ним він досі в альбомі зберігає. Зараз ми не спілкуємося, але щоночі він мені сниться. Я розумію, що дотепер кохаю його. Мені дуже боляче, я розривалася на частини коли йду по місцях, де ми були вдвох. В душі спокою немає. У родині все добре – чоловік гарний, сина дуже любить і до мене добре ставиться – кохає сильно.. А у мене душа кривавими сльозами заливається. Люди – бережіть кохання якби тоді я дала другий шанс, ми були б разом. А тепер тільки й залишається душити в собі біль і плакати вночі в подушку.
