Моя мати зараз усі мої успіхи приписує собі, адже це саме вона виховала таку чудову дочку, яка успішно будує кар’єру та встигає бути доброю матір’ю та дружиною.
Тільки ця жінка не має жодного відношення до моїх перемог, бо жодного разу за все моє життя вона мене ні в чому не підтримала і нічим не допомогла.
У неї головною ціллю завжди було її особисте життя, тому всі її вихваляння себе, мене просто дратують. Вона так прагне примазатися до мого життя, що випихати її доводиться мало не ногами.
Мною з дитинства займалася бабуся, якій єдиній було на мене не байдуже. Поки мама стрибала від одного чоловіка до іншого, саме бабуся розвивала мої таланти, стежила за навчанням та робила все, щоб я не закривалася у собі.
Батька я не пам’ятаю, мама за ним заміжня не була, і я не здивуюся, якщо вона сама не зможе точно пригадати, хто саме мій тато.
Ми жили з бабусею, яка мені замінила батьків, а мама у цій квартирі з’являлася у проміжках між своїми походеньками. І навіть тоді їй до мене ніякої справи не було.
А бабуся водила на гуртки, сиділа зі мною над уроками, готувалася до олімпіад, а потім і до іспитів. Завдяки її підтримці я змогла вступити до ВУЗа.
Одразу на бюджет не вийшло, тож перший рік бабусі довелося оплачувати. Я не хотіла так її навантажувати, думала попрацювати, а наступного року знову вступати, але вона переконала мене не гаяти часу.
На другому курсі мені вдалося перевестись на бюджет і до кінця навчання я там і провчилася. Я хотіла підробляти, щоб не сидіти у бабусі на шиї, але вона заборонила.
Сказала тоді, що мені зараз не можна розпорошувати зусилля і треба триматися за навчання, а напрацюватись я ще встигну. І я її послухалася.
Весь цей час мати навіть не дзвонила, бо у неї склався черговий шлюб, вона виховувала дітей свого чоловіка і про рідну доньку навіть не згадувала.
Я відповідала їй тим самим. У мене була бабуся, ось її я любила, а мати мені любити не було за що. Я навіть не хотіла її кликати на своє весілля. І не покликала. Родичі чоловіка взагалі думали, що я сирота.
Зараз я вже сама мати двох дітей, у мене непогано складається кар’єра. Ми з чоловіком купили велику квартиру, кожен має свою машину.
На жаль, бабуся цього не бачить. Вона застала лише появу першого правнука, а потім її не стало. Це було дуже боляче.
На церемонії прощання я і зустрілася з матір’ю, яка все ж таки вирішила з’явитися, відзначитися. Вона настирливо намагалася зі мною спілкуватися, розпитувати про щось.
Мені й без неї було нудно, а коли ще й вона полізла зі своїм “тільки ми з тобою залишилися”, “ми ж сім’я”, вити в голос захотілося.
З того часу мама намагається брати активну участь у моєму житті. Робить пости у себе в соцмережах фотографій онуків, розповідає рідним чоловіка, яку вона чудову доньку виростила, і що тільки завдяки її вихованню я зараз маю все, що маю.
Свекруха їй вірить, питає завжди, чому я маму не покликала на якесь свято. Розповідати всю сімейну історію їй я не хочу, мені неприємно це згадувати.
Мати ж не вгамовується і настирливо лізе в моє життя. Зручно, коли дитина вже виросла і нею можна пишатися, приписуючи її успіхи собі.
Бачити її не хочу. Чоловік мою історію знає та підтримує мене. Попросила його донести це все до свекрухи, бо не хочеться, щоб вона помилялася з приводу моєї матері та думала про мене погано.
Я чекаю, коли в матері з’явиться черговий мужик, і вона зникне з мого життя в черговий раз. Мені вона не потрібна вже давно.