Історія про мою найближчу подругу, ми з нею, як сестри. І мені вже байдуже, що за спиною обговорювати погано, я просто злюсь, і хочу виговоритися.
Їй 28 років. Стосунки останні в неї були давно, чоловічою увагою вона обділена, це дівчина з категорії — «сильна, незалежна, головне у житті кар’єра, навіщо мені чоловік». Але тут, мабуть, гормони взяли своє, і зустріла вона дивного чоловіка, який їй нічого не обіцяв, але вона вже готова з ним на все.
Все це триває вже рік. Ця людина ставиться до неї як до доброї знайомої, а вона навигадувала собі, каже: «він мене підвозить іноді, не просто, я йому подобаюся, інакше не цікавився б, як я коли хворіла». Вона не розуміє, що це звичайне людське спілкування, яке не передбачає дітей у майбутньому, пентхаус і собаку. Напридумувала собі, і сидить, страждає, а він навіть не знає.
Але це ще пів біди. Сказати, що хлопець не її рівня – не сказати нічого. Одного разу при всіх велів їй закрити рота (при їхніх спільних колегах). Так само за його переконаннями помітно, що людина — потенційний тиран, із серії жінка винна те, винна це, жінка створена для кухні. Він не проти обговорити інших дівчат за їхній одяг та зовнішній вигляд. Ледачий до жаху (тут уже ясно, що з неї гроші тягтиме). Як на мене, то він жалюгідний тип, на якого розумна дівчина й оком не гляне. І це взагалі не в’яжеться з нею, її планами на кар’єру, мандрівками тощо.
Коротко така от ситуація, але зараз про головне, чому мене це турбує, адже це її особисте життя і їй вирішувати, а я не її мати? Та тому, що до мене тільки сьогодні дійшло, що останній рік наша дружба трималася на ньому!
До середини 2020 року ми не були прямо не розлий вода, хоча були, звичайно, близькими подругами, але переписувалися не щодня, а раз на три дні, бачилися не кожні 2-3 дні, а раз на 1-2 тижні. Як тільки з’явився він, наше спілкування стало інтенсивнішим, ось уже цілий рік.
Весь цей рік головною нашою темою був він, що в нього на думці, чому сказав так, що буде завтра, і все в цьому роді, просто аналіз його особистості та їхніх стосунків. Подруга знайшла у мені безплатного психолога. Скільки разів я була сонна і втомлена, але не спала до 3-4 годин, слухаючи її виливання душі, як їй сумно, намагалася щось вигадати, була зручною (звісно, ніхто мене не змушував, але така я людина, якщо близькому потрібна моральна підтримка, я допоможу, не вимкну телефон серед діалогу).
Весь цей рік я підказувала їй як поводитися (вона недосвідчена в плані чоловічої психології), радила всяке, ну як типові подружки, хоча розуміла, що це не найкращий варіант для неї (їй вирішувати). Але після його чергової витівки я остаточно зробила про нього висновки й не збираюся їй щось радити на його користь.
І ось тепер відбувається головне! Як тільки вона відчула, що я стала не такою зручною, перестала слухати про нього і у відповідь давати поради, відгукуватися про нього нейтрально, як тільки я почала висловлювати, що я думаю, що у неї низька самооцінка та травматичні установки, які наштовхують її страждати по цій людині, що так поводитися, це себе не поважати, вона відразу змінилася. Їй це слухати невигідно, їй вигідно, щоб я просто вислуховувала її та мовчала у відповідь, не зачіпала її його і не говорила, що я думаю про нього та її поведінку.
Тепер уже не просить побачитись кожні 2-3 дні, щоб не вислуховувати те, що не вигідно. Не пише щодня, та практично взагалі не пише, тільки картинки іноді посилає, ніби ми вже не найкращі подруги, а просто добрі знайомі.
І тут уже зачеплене моє самолюбство. Тільки зараз зрозуміла, навіщо я потрібна. Я їй звичайно, теж не пишу, але дратує, що вона зараз ще більше по ньому страждає (моя інша подруга працює з нею, і каже що вона на роботі сама не своя, як зомбі, страждає по ньому, схоже на приховану депресію). І ще дратує, що мене просто так використала найкраща подруга.
Може, я перебільшую, але огидно від такої ситуації. Не знаю навіть як далі поводитися з нею. І повага до неї якось зникає, від того, що вона як підліток вигадала собі драму і живе в ній, ще намагається переконати мене, що він не такий, що я просто погано його знаю, і що він дарує їй відчуття турботи та це головне.
Багато хто порадить забути, мовляв, ще краще, раз не пише, що ще треба, але якось зачіпає, і знаю, що знову прибіжить після чергової його витівки, ось точно прибіжить плакатися. А я не хочу, щоб про мене згадували тільки, коли він там щось знову накоїв і принизив її.
Що ви робили б на моєму місці? Майте на увазі, що подруга дуже близька, тому просто припинити спілкуватися я не зможу, треба саме в цій ситуації зорієнтуватися.
