Посварився з жінкою, поїхав на роботу. Я працюю монтажників вікон та різних металопластикових виробів. Робота важка, але гарно оплачувана, тим паче, що завжди можна розпоряджатися своїм часом так, як зручно.
Моя дружина Інна дуже любить потріпати мені нерви та повиїдати мозок. І саме цікаве те, що як би я не старався що б не робив, я обов’язково буду поганий. Та діло навіть не в цьому.
Адже вона народила мені сина, я безмежно вдячний за нього, тому всіма силами готовий триматися за сім’ю.
Але одного разу сталося те, чого я ніяк не міг передбачити. Моя Інна почала мене ревнувати. При чому до всіх. Хай це буде продавчиня з магазину, чи може просто мимо проходяща дівчина, мені влітало буквально за все.
Цього разу я з напарником поїхав установлювати балкон. 5 поверх, вітер свище так, що ах руки зводить, темно вже, треба швидше закінчувати. І тут дзвонить мені моя Інна.
Починає як завжди з розповіді про всі плітки, потім питає що пиготувати, потім ще якісь незрозумілі запитання. Я психанув і накричав на неї, обізвав її безмізгою. Звісно я був надто різкий, але ж треба думати, я попереджав що якщо нічого не сталося, то не варто дзвонити, мене не почули.
Потім я просто вимкнув телефон і продовжив свою роботу. Через 2 години додзвонилися вже моєму напарнику, при чому ті люди, які рахуються не самі останні в місті, шукали мене.
Ми звісно з другом, втомлені, без сил їдемо додому. Приїздимо, а мене з порога чекає моя мегера і кричить що є сили, так верещала, аж дитина прокинулася. Я намагаюся заспокоїти, але безрезультатно.
Хочу сказати, що я не розумію її таких припадків. Так, я далеко не подарунок, але ж треба розуміти, що в мене є робота, є якісь обов’язки, і якщо я прошу не дзвонити, то так треба. Тепер в її очах я виглядаю як зрадник і гульвіса. І що казати цій жінці?
