– Моє рішення не змінилося, – видихнула Наталя. – Твоя дочка може жити у цій квартирі, якщо оплачуватиме оренду. За ринковою вартістю. Все, крапка!

– Ну що ти упираєшся? Хіба я багато прошу? Ти що, навіть такої дрібниці для сім’ї зробити не можеш? – Сергій схрестив руки на грудях.

Наталя дивилася на чоловіка, з яким прожила у шлюбі п’ять років, і не впізнавала його. За останні два тижні він наче став чужим. Все змінилося того дня, коли вона отримала у спадок квартиру.

…Це житло впало їй на голову абсолютно випадково. Бездітна тітка, з якою Наталя майже не спілкувалася, вирішила залишити все племінниці.

Як пізніше зрозуміла Наталя, родичка просто обрала найменше з двох лих – так нерухомість хоча б не відійшла державі, чи далеким хижим родичам, а дісталася доньці її брата.

Самій Наталі ця квартира в принципі була не потрібна. Їй нещодавно виповнилося п’ятдесят два роки. Дітей, як і покійна тітка, вона не мала. Хоча колись Наталя відчайдушно мріяла стати матір’ю. Але не склалося, організм підвів. Згодом біль вщух, а мрія так і залишилася нездійсненою.

Але шість років тому у її житті з’явився Сергій. У нього підростала донька Поліна від першого шлюбу і було величезне бажання знову знайти сімейне щастя.

Вони зустрічалися майже рік, після чого Сергій зробив пропозицію. Все закрутилося швидко, і вони природно почали жити разом у двокімнатній квартирі Наталії, яку вона купила сама задовго до цієї зустрічі.

Дочка чоловіка тепло прийняла мачуху, зверталася до неї просто: «Тітка Наташа». Навіть зі свекрухою, Ніною Вікторівною, стосунки були нормальними.

Наталя раділа, що всі навколо – навчені досвідом люди, і закочувати скандали на порожньому місці ніхто не збирався.

Їй здавалося, що у неї ідеальна, міцна сім’я. Рівно доти, поки юрист не видав їй документи на спадщину. Того дня все перевернулося з ніг на голову.
***
Наталя кліпнула, повертаючись у реальність. Сергій усе ще стояв посеред кімнати, чекаючи на відповідь.

– Моє рішення не змінилося, – видихнула Наталя. – Твоя дочка може жити у цій квартирі, якщо оплачуватиме оренду. За ринковою вартістю. Все, крапка!

– Ти думаєш тільки про себе! – Сергій ступив уперед. – Поліна – не чужа тобі людина, вона без житла! Витрачає величезні гроші на оренду. А тобі, як сніг на голову, впала друга квартира!

– Ти ж її не купувала, й гривні на неї не витратила! Хіба так складно просто пустити її туди? Хоча б тимчасово! Я ж не вимагаю, щоб ти переписувала нерухомість на Полінку! Чому ти упираєшся?

– Так, квартира дісталася мені випадково, – твердо відповіла Наталя. – І я збираюся вичавити з неї максимум.

– Я здаватиму її та збиратиму гроші. Мені скоро на пенсію, Сергію. І я повинна думати про те, як і на що житиму в цей період. Я думаю про старість, якщо що!

– Ми одна сім’я, Наталко! Які підрахунки? – підвищив голос чоловік.

– У Поліни є ти! І є мати, – різко кинула Наталя. – Чому ви за стільки років не зібрали дочці на житло, якщо зараз так за неї переживаєте? Чому розв’язувати проблеми дорослої тридцятирічної дівчини повинна я власним коштом?

Сергій злісно глянув на дружину, розвернувся і мовчки пішов в іншу кімнату, з гуркотом зачинивши за собою двері.

Наталя сіла на диван і затулила обличчя руками. Їй хотілося вити від безсилля та образи. Чому Сергій не розуміє, як сильно він зачіпає її цими вимогами?

Чому у його картині світу є лише інтереси доньки? Невже сама Наталя в його житті означає так мало, що її особисті плани та безпека на старості років взагалі не беруться до уваги?

Залишок дня вони не розмовляли. У квартирі стояла важка, гнітюча тиша. Сергій демонстративно пішов спати у вітальню, а Наталя до опівночі не стулила очей, а дивилася в стелю, ковтаючи гіркі сльози.

…Наступного ранку у двері різко і вимогливо подзвонили. Наталя відчинила й побачила свекруху. Ніна Вікторівна зміряла невістку незадоволеним, колючим поглядом, мовчки пройшла у вітальню і царствено сіла у крісло.

Сергій уже був там – сидів на дивані з похмурим виглядом. Наталя залишилася стояти біля дверей.

– Я й не думала, Наталко, що ти настільки жадібна та егоїстична, – крижаним тоном почала Ніна Вікторівна.

Наталя лише щільно стиснула губи. Вона не збиралася виправдовуватися.

– Я вважала, що у твої роки люди вже навчилися розуміти, що справді важливо у цьому житті, – продовжувала свекруха. – І що деколи заради сім’ї доводиться чимось жертвувати.

– Так? – Наталя посміхнулася, повільно закипаючи. – І чим же ви, Ніно Вікторівно, пожертвували для мене за ці п’ять років? Хоча одну мою проблему ви вирішили? Хоч якусь дрібну послугу мені надали?

Ніна Вікторівна насупилась і ображено підібгала губи. Тут же на захист матері підвівся Сергій.

– Притримай язика! – крикнув він, схоплюючись із дивана. – З моєю мамою у такому тоні розмовляти не можна! Вирішила показати, хто тут господиня?

– Зі мною теж так розмовляти не можна! – відрізала Наталя, дивлячись чоловікові просто у вічі. – Ви за моєю спиною розпорядилися моїм особистим майном!

– Сергію, ти п’ять років живеш у моєму домі! У моїй квартирі! Тобі цього мало? Тобі тут погано жилося? Чому ти вирішив, що я зобов’язана віддати другу квартиру твоїй доньці?

Ніна Вікторівна різко схопилася з крісла, тикаючи Наталці пальцем в обличчя.

– Ось! Я завжди знала, що ти ще пригадаєш це моєму синові! – закричала свекруха. – Мовчала всі роки, робила з себе хорошу, правильну дружину. Але ми тепер побачили твоє справжнє обличчя! Егоїстка ти, Наталю! Жадібна егоїстка!

Наталя спокійно відійшла у протилежний кут кімнати. Зробила повільний вдих та видих, примушуючи себе зберігати зовнішній спокій.

– Я просто нагадую вам обом, як справи насправді, – тихо сказала вона. – Квартира моя. І розпоряджатися нею буду я!

– Та ніхто її у тебе не відбирає! – Знову завів свою шарманку Сергій, роблячи крок в її бік. – Я прошу просто пустити дівчинку пожити! Тимчасово. Тобі шкода, чи що? Вона б за комуналку платила!

– Ні! – відрізала Наталя. – Я здаватиму її чужим людям за повну вартість. І це рішення не обговорюється! Тему закрито!

Сергій на мить замовк, підбираючи слова, а потім його остаточно прорвало.

– Ах, так? Тоді я піду! – заволав він, так що жили на шиї здулися. – Я зберу речі та піду! І ти залишишся сама!

– Подивимося, чи принесуть тобі щастя твої дві квартири, коли ти кукуватимеш тут у повній самоті! Сидітимеш на своїх мішках із золотом і витимеш! Ну? Що мовчиш?

Наталя дивилася на чоловіка, що розчервонівся від злості, і думала про те, як легко і швидко зруйнувалася ілюзія їхнього сімейного життя.

Виявляється, весь їхній шлюб, усі п’ять років турботи, спільних планів та затишку коштували для Сергія менше, ніж можливість безплатно влаштувати тридцятирічну дочку.

Варто було їй один раз сказати тверде «ні» і захистити свої інтереси, як її одразу викреслили зі списку близьких людей.

Вона повільно кивнула головою.

– Добре, Сергію. Роби так, як вважаєш за потрібне. Ти доросла людина, я тебе зупиняти не буду і не хочу. Раз вирішив піти – йди!

Чоловік затнувся, явно не чекаючи такого повороту. Він розраховував на сльози, на те, що Наталя злякається самотності й піде назад.

– Прямо зараз йди у спальню, забирай свої речі, маму, всі свої претензії та йди, – спокійно закінчила Наталя. – А я якось без тебе проживу. Повір, не пропаду!

Сергій злісно запихкав, шумно дихаючи через ніс. Ніна Вікторівна щось люто зашепотіла йому на вухо, смикаючи за рукав і вказуючи на коридор.

Сергій різко розвернувся і швидкими кроками попрямував до спальні. Звідти долинув стукіт шаф, що відчинялися, і шарудіння сумок. Свекруха гордо пройшла повз Наталю, обдавши її зневажливим поглядом, і стала в передпокої.

Наталя навіть не ворухнулася. Вона продовжувала стояти біля вікна, дивлячись на вулицю.

…Через півтори години у квартирі грюкнули вхідні двері. Сергій пішов, прихопивши все, що належало йому.

Наталя повільно пройшла кімнатами. У квартирі стало незвично просторо та дуже тихо. Вона впіймала себе на думці, що дивна штука це життя.

Ще два тижні тому вона щиро вірила, що зустріла свою долю, збудувала міцний тил і знайшла пізнє сімейне щастя.

Але їхній хвалений шлюб, який здавався таким надійним, не витримав першої ж серйозної перевірки на міцність.

Наталя підійшла до дзеркала, поправила волосся і, крізь сльози, ледь помітно посміхнулася до свого відображення.

Їй було дуже боляче, але страху вона не відчувала. У неї були її принципи, її гордість і, зрештою, тепер справді дві квартири. Вона впорається. Обов’язково впорається…

А ви що думаєте з цього приводу? Слушно вчинила Наталя, чи треба було поступитися? Залишайте свої думки в коментарях. підтримайте автора вподобайками!